Механізм координації соціальної економіки

ПЛАН

1. Інституційні основи координації соціальної економіки.  

2. Діалектика економічного і соціального та суперечності ринкової економіки.  

3. Соціальні суперечності економіки України та шляхи їх розв’язання.  

4. Механізм соціальної координації 

Рекомендована література.  


1. Інституційні основи координації соціальної економіки

Координування соціальної економіки полягає в проведенні державою цілеспрямованої політики щодо забезпечення нею як суб’єктом економічних відносин формування інституційної струк­тури соціальної сфери економіки і створення передумов для фор­мування подібних інститутів іншими суб’єктами економічних відносин. Результатом такого подвійного впливу є формування системи, в якій кожен з елементів (інститутів) перебуває під впливом інституційного середовища і, у свою чергу, впливає на ефективність діяльності інших інститутів та інституційної системи соціальної економіки в цілому

Типи та форми як самих соціальних інститутів, так і їх комбінації мають майже нескінченне розмаїття, утворюючи інституційну структуру соціальної економіки різних її сфер: освіти, охорони здоров’я, пенсійного забезпечення, системи страхування, громадського транспорту тощо.

Інституційні зміни соціальної економіки постають як спосіб вирішення різних організаційно-економічних завдань мікро- та макрорівнів через удосконалення або формування окремих типів інститутів: регламентуванням державою правил проведення колективних дій (законів, підзаконних актів), договірних відносин між суб’єктами економічного процесу. Ті самі економічні інститути в одних випадках можуть бути ефективними, а в інших — гальмувати розвиток окремих систем, зокрема систему охорони здоров’я, і це залежить не тільки від загальної економічної ситуації, в якій перебуває система на момент уведення «нового» інституту. У першу чергу ефективність інституційних змін залежить від загальної інституційної структури кожної з систем.

Практика довела, що ефективно можуть розвиватися лише «консенсусні» типи створюваних інститутів, тобто коли нова правова норма запроваджується в результаті демократичного узгодження й під ретельною увагою держави щодо її дотримання. Важливе значення має формування соціальних інститутів зростання — приватної власності, конкуренції, відповідної їм законодавчої бази, соціального страхування, оскільки саме вони є основою створення та розвитку громадянського суспільства. Інститути в системі соціальної економіки відрізняються як за формою, так і за змістом, кожному типу інститутів притаманні як загальні риси, так і свої особливості, що в сукупності визначають умови та наслідки їх одночасного функціонування. Цікавим у цьому аспекті є приклад обмеження прав власності соціальною функцією: так, за Конституцією ФРН, ст. 14 (1949 р. ) законодавчо закріплене переважання суспільних інтересів над індивідуальними щодо обмеження прав власника соціальними інтересами, тобто передбачається домінування в суспільстві тенденції щодо використання власності з метою досягнення загального добробуту. На сучасному етапі інституційними обмеженнями прав приватної власності постають і такі заходи, як державне оподаткування, пряме і опосередковане втручання держави в межах правого регулювання економічної діяльності, забезпечення права робітників і службовців на участь в управлінні підприємством, а також акціонерів, які володіють якоюсь кількістю акцій (але не найдрібніших акціонерів з однією-двома акціями). Координація соціальної економіки здійснюється за умов відповідного інституційного забезпечення, тобто вироблення відповідних норм права у сфері суспільних і економічних відносин, а також заходів та дій держави, спрямованих на формування або трансформацію наявних інститутів власності, фінансових, соціаль­них, правових, політичних, «правил гри», соціальних явищ (психологічних, етичних), які впливають на розвиток усієї економіки та соціальної

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні