Методична розробка. Ансамблеве музикування - одна із складових комплексного розвитку учня - піаніста

в молодого виконавця тонкого і різностороннього почуття звукового колориту і є одним із наймогутніших засобів для розвитку музичного смаку і розуміння. Зокрема - розуміння  образної природи музично-виразових засобів.

  Для нашого століття характерний підвищений інтерес до різноманітних за складом камерних ансамблів. Тому особливо актуальним є завдання виховання музикантів-ансамблістів. Вирішувати його необхідно на всіх стадіях навчання, починаючи з найпершої.

Гра в 4 руки якнайкраще розвиває ансамблеві навики в учня-піаніста: дисциплінує ритміку (вчить рахувати паузи, "порожні" такти, вчасно вступати; допомагає подолати такі недоліки, як невміння тримати один темп, в’ялий чи занадто чеканний ритм; розвиває тонкість "ритмічного слуху". Гра в 4 руки вдосконалює вміння читати з листа. Дуже важливим є те, що гра в 4 руки навчає слухати партнера, вести з ним діалог - вчасно подавати релікти і вчасно поступатись. Адже в побудові музичного діалога є свої характерні особливості.

  Слухаючи, партнер рідко "замовкає" сам. Дуже поширеним в музиці є прийом імітації. В ансамблевій п’єсі музичний діалог може бути побудований на співставленні 2-х самостійних  мелодичних ліній. В деяких музичних епізодах чергування реплік відбувається в одному емоційному потоці: короткі мотиви доповнюють один одного, розвивають розповідь, нагнітають драматичне напруження. Є й інші особливості.

           Тобто партнери в ансамблі спілкуються в різних музичних ситуаціях, і фразування виконання, і загальний динамічний план в тому чи іншому випадку цілком визначаються спільним задумом виконавців. Тут складна система взаємовідносин головного і другорядного. Ансамблева гра навчає слухового (а не пальцевого)  музичного мислення. 4-ручна гра навчає розумовій  і слуховій диференціації фактури з точки зору "головного і другорядного"

Фортепіанний дует. Історія жанру.

  4-ручний дует - це єдиний рід ансамблю, коли дві людини музикують на одному інструменті.

  Особливості гри в 4 руки краще виявляються при порівнянні її з грою піаністів на 2-х фортепіано.

  Відмінності між цими ансамблями дуже  великі. Два інструменти дають виконавцям значно більше свободи, незалежність у використанні регістрів, педалей та ін. , в той час як близьке сусідство піаністів за однією клавіатурою сприяє їхній  внутрішній єдності, співпереживанню музикантів. У виконанні 4-ручної музики на 2-х роялях не може бути досягнуто такого звукового (зокрема, тембрового) балансу, який природно здобувається при грі 2-х партій на 1-му інструменті. Відмінності в характері ансамблів відобразились і в музиці, створеній для них: твори для 2-х фортепіано тяжіють до віртуозності, концертності; твори ж для 4-ручного дуету (ансамблю 2-х піаністів за одним інструментом) - до стилю камерного музикування. Фортепіанний дует став переважно жанром 19 століття, і тому  було немало об'єктивних причин.

  В минулі віки клавішні інструменти, такі як клавесин і клавікорд, мали надто малу клавіатуру, щоб за нею могли легко розміститись два виконавці. Їхній звук був порівняно невеликим  і  не міг істотно залежати від кількості використовуваних нот. Крім того, витончений контрапунктурний стиль клавіатурних творів 16 - 1 половини 18 століть не мав потреби більш ніж в одному виконавцеві. Також величезну роль тоді відігравало мистецтво імпровізації.

  Коли з'явились молоточкове фортепіано з розширеним діапазоном, зі здатністю до поступового збільшення чи зменшення звучності, з додатковим резонатором педалі і т. д. , постала зовсім інша картина. Цей інструмент приховував в собі особливі можливості під час гри 2-х піаністів: значно зростала повнота і сила його звучання, відкривались нові, незвідані ще регістрові барви - а

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні