Методика аналізу художнього твору

розвитку культури тощо) та інтертекстуальний (коли встановлюються міжтекстові зв’язки на різних рівнях художніх творів).

 

Крім цього, існують ще так звані авторські підходи до методики аналізу тексту: наприклад, „художній аналіз художнього тексту” ( Є. М. Ільїн ), „цитований аналіз художнього твору” (О. І. Любимов) та інші.

Моя власна думка така: хоч би який принцип у викладанні зарубіжної літератури обрав вчитель, головним на уроці є текст і його інтерпретація. Чи варто ставати прибічником якогось одного підходу? Чи не краще обрати „золоту середину”? Вчитель має навчити аналізувати художній текст так, щоб він пробуджував розум і почуття учнів, викликав інтерес до реального життя, роздуми над естетичними і моральними проблемами, щоб учень при цьому отримував естетичне задоволення.

Навчити осягати художній текст - це своєрідне мистецтво. Недаремно Б. Брехт зазначав: „Сприйняття мистецтва – це мистецтво сприйняття”.

 

Великого значення у процесі викладання зарубіжної літератури набувають не тільки загальні шляхи аналізу, а й шляхи конкретні, придатні для кожного окремого тексту ( аналіз поетичної мови тексту, аналіз віршової структури твору, аналіз авторської позиції, аналіз міфологічної чи біблійної основи твору тощо).

 

Шлях аналізу художнього твору – це той ключ, яким учитель „відкриває” твір для учнів, вводить їх у його неповторний світ. І такі заповітні ключі в кожного вчителя свої.

Аналіз твору завжди буде поверховим, якщо не спиратиметься на текст. При будь - якому виді аналізу художній твір має звучати на кожному уроці літератури – в читанні, цитатах, у лекції вчителя, відповідях учнів. Кожний по-справжньому високохудожній твір завжди багатозначний, тому немає й не може бути раз і назавжди „правильного” аналізу художнього твору

Його можна прочитати по-різному, і в цьому – пояснення його живучості в часі. Тому, аналізуючи твір, варто враховувати читацьке сприйняття. Ю. Лотман зазначав: „Кожний прямує до книги своїми шляхами і кожний відкриває її по –своєму. В цьому й полягає цінність художньої літератури”.

 

Твори, прочитані і проаналізовані учнями самостійно, стають органічною частиною їхнього усвідомленого інтелектуального досвіду. Вчитель має знайти найкоротший та найефективніший шлях донесення змісту тексту до учня, збудити його пошукову активність. Адже найкраще запам’ятовується саме той матеріал, що був віднайдений учнем самостійно, був ним особисто відчутий і пережитий.

Вчитель, який допоміг самостійному творчому пошуку вихованця, - двічі вчитель, тому що те, чого той досяг самостійно, має для нього особливу цінність.

Світосприйняття вчителя, його світоглядна позиція відіграє важливу роль у процесі викладання літератури, проте не може бути об’єктивним критерієм аналізу та оцінки художнього твору. Тому не варто нав’язувати учням свого сприйняття. Важливо, щоб в процесі аналізу художнього твору були збережені права дитини на власну думку, на свої переконання.

 


Висновок

Робота учнів над текстом художнього твору є складовою частиною усіх ланок процесу літературної освіти. Велике значення для її правильної організації має формування у школярів навичок роботи з текстом.

Однією з найважливіших умов засвоєння учнями художнього твору є підготовка до його сприйняття. Значна роль в усвідомленні змісту твору належить первинному читанню тексту, яке передбачає роботу над епізодом, постановку попередніх питань і завдань, коментування, виділення головного і другорядного, зіставлення, мікроаналіз.

 

Успішному засвоєнню тексту літературного твору сприяє аналіз, який може здійснюватись традиційними шляхами: за структурою, образами і проблемами; новими шляхами: текстуально, контекстуально, інтертекстуально, а також запропонованим і віднайденим самим вчителем.

Раціонально і систематично проведена робота над текстом не тільки має позитивний вплив

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні