МІСЦЕ ІУДАЇЗМУ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІЇ

тощо). На західноукраїнських землях зустрілися дві хвилі єврей­ських біженців — першу, із Заходу, спричинили хрестові по­ходи, другу, зі Сходу, — татаро-монгольська навала.

 Євреї в Польсько - Литовській державі

З XVI ст. в Україну через Польщу прибувають євреї з Німеччини; пізніше це переселення стає ще більш інтенсив­ним, оскільки Польсько-Литовська держава допускає на свою територію євреїв, вигнаних німецьким імператором Макси-міліаном І.

У єврейських громадах починає панувати ідиш — мова, що складалася на грунті багатьох мов, а головний лексичний ряд запозичила з німецьких діалектів. З'являються гетто. Вже 1387 р. у Львові була вулиця, де мешкали виключно євреї (взагалі в цьому місті вони замешкали набагато раніше). З часом виникає ще одне гетто — Краківське передмістя. Євреї вважалися власністю корони і мали перед нею визначені обов'язки. В польських джерелах перші згадки про єврейські громади (які, звичайно, існували тут до польського пануван­ня) сягають: Львова — 1356 р. , Луцька — 1410 р. , Галича — 1439 р. , Кам'янець-Подільського — 1465 р. , Долини — 1472 р. , Бучача і Меджибожа — 1500 р.

Керівництво життям єврейської громади здійснювалося кагалом — специфічною адміністративною структурою зі своїм управлінням і судом. Кагали складали в Польсько-Ли­товській державі округи з окружними сеймиками, а ті, в свою чергу, загально єврейськийсейм — Ваад. Спеціальні комісії кагалу контролювали практично всі сфери життєдіяльності громади та її окремих членів — від стану колодязів і до вику­пу полонених, від посагу для бідних наречених і до відносин з владою, від шрифту, яким друкували Талмуд, і до податків

Духовним керівником громади був рабин, його признача­ли на шість років, угоду можна було продовжити ще на чоти­ри роки. Релігійному вихованню й навчанню надавалась виключного значення. Навчання в хедері (початковій школі) було обов'язковим для всіх хлопчиків у віці від 6 до 13 років. Вища талмудична школа — єшива перебувала під опікою поважних рабинів: у XVI ст. ці школи відкривалися лише з дозволу короля. Громада утримувала не лише синагогу й школу, а й громадського кантора (співака в синагозі), пропо­відника, котрий різав худобу згідно з релігійними приписами.

Євреї тих часів носять одяг, який вирізняє їх від оточен­ня. Чоловіки — довгі свити, шовкові халати, ярмулки та ли­сячі шапки (штраймл). Заміжні жінки голили голови і носи­ли перуки. Однак на відміну від багатьох єврейських країн євреї не мали якоїсь спеціальної відзнаки, яка б вказувала на їхню приналежність до народу Ізраїлю. Кардинал Комме-доні писав про євреїв України, що "вони не мають жодного знаку, який би вирізняв їх від християн, їм навіть дозволено носити шаблю і ходити озброєними".

В Україні працюють видатні законовчителі-талмудисти, зокрема Моше Бен Яаков Київський (кінець XV — початок XVI ст. ), котрий написав граматику єврейської мови, склав трактати про єврейський календар та проти вчення караїмів.

Після Люблінської унії (1569) присутність євреїв в Україні посилюється. Наприкінці XVI ст. ними було засновано тут 79 міст. В Правобережній Україні й Галичині, де компактно мешкали євреї, досить часто влада санкціонувала будівниц­тво синагоги лише за умови, що вона буде виконувати роль фортифікаційного укріплення. Так створюється тип синагоги з вартовими вежами, контрфорсами, бійницями. Наприклад, польський король Сигизмунд III дозволив 1626 р. луцьким євреям звести синагогу за умови, що

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні