МІСЦЕ ІУДАЇЗМУ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІЇ

XIX ст. ст. , особли­во у смузі осілості, визначався старозавітно-талмудичними настановами. Суботній спокій дотримувався беззастережно — увечері в п'ятницю життя в містечку завмирало. Хлопча­ки обов'язково вивчали Тору й Талмуд, єврейську грамоту. Дуже суворо дотримувалися приписів в обрядовій сфері, сто­совно їжі тощо.

В єврейських громадах було чимало братств з вивчення Тори й Талмуду, книг з релігійної етики. Кожна молитовня утримувала за свій рахунок рабина та маггида-проповідника і навіть в найбідніших синагоги мали власних законовчителів.

Спостерігачів дивувало, що Талмуд, Мідрагд, пророків, псал­ми по-справжньому вивчають не представники найвищих верств населення і не обмежене коло інтелектуалів, а чобо­тарі, водоноси, візники, ремісники. Написання нового сувою Тори і його внесення до синагоги ставало великим святом для містечка, а падіння сувою через необережність читця тягло за собою піст для всього населення. Надзвичайне поширен­ня мала також благодійна діяльність, базована на релігійних приписах. Як відзначали сучасники, ті з євреїв, хто не одер­жував милостині, обов'язково давав її.

У XIX ст. деякі обрядові приписи почали входити в супе­речність з новими соціальними умовами і певною мірою галь­мували суспільно-економічний та культурний розвиток укра­їнського єврейства. В народі дедалі більшої популярності здобували ті рабини, котрі намагалися полегшити тягар 613 заповідей іудаїзму (міцвот). Не порушуючи духу й літеру Закону, вони, однак, вважали, що єврей "має жити в Торі, а не вмерти в ній". Поширюються так звані обрядові фікції, спря­мовані на те, щоб "перехитрити" приписи, які важко було ви­конувати за нових умов.

Ліберальні налаштування розбивалися об жорстку, навіть жорстоку антиєврейську політику царату

За Миколи І по­силюються спроби насильницького хрещення євреїв. Проте утворені Олександром І Комітет для всіх євреїв, які навер­таються у християнство, та Товариство ізраїльських христи­ян у 1833 р. довелося закрити. Незважаючи на пільги, ба­жаючих вступити в ці об'єднання було надзвичайно мало.

Політика російського уряду спрямовувалася, з одного боку, на асиміляцію євреїв, а з іншого — на утиски їх аж до виті­снення з країни. Російські ідіоми черта оседлости, погром, процентная норма (частка євреїв, яка допускалася в навчаль­них закладах) увійшли в інші мови без перекладу. В житті євреїв періоди відносного спокою змінювалися спалахами ненависті, стихійними або інспірованими погромами, новими антиєврейськими законами (за царювання Олександра III видано 65 антиєврейських законів, за Миколи II — ще 50). Голова Комітету міністрів С. Вітте визнавав: політика влади призвела до того, що "звичайно, не всі євреї зробилися рево­люціонерами, однак, поза сумнівом, жодна з націй не дала Росії такого відсотка революціонерів". Історик С. Дубнов писав: "Євреї давали для революції армії бійців у пропорції, яка перевищувала їхню кількість в країні, але ця пропорція на­вряд чи відповідала їхнім стражданням".

Водночас серед євреїв поширюються ідеї сіонізму, спочат­ку досить стримано зустрінуті ортодоксальними рабинами. Вважаючи, що зібрання народу Ізраїля на святій землі має здійснитися не людськими, а Божими зусиллями, вони не поспішали простягнути руку першим сіоністам.

На першу половину XIX ст. припадає активна інтелекту­альна діяльність представників галицької таскали (просвіти). Вона пов'язана з іменами багатьох визначних вчених. Серед них засновник науки іудаїзму Соломон-Єгуда Раппопорт (1790 —1867), який розробив критичний метод дослідження єврей­ської історії та літератури, а також Нахман Крохмаль (1785— 1849), який простежив витоки єврейської традиції у своїй зна­менитій праці "Путівник для заблукалих у наш час". Гаска-ла

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні