Міфологічна основа Авести
“Авеста” була самою ранньою пам’яткою, що відобразила міфологію давніх іранців. В цьому її цінність, але в цьому заключна і важкість її вивчення. Згадані в ній, створені різними племенами, міфи і оповіді з плином часу накладалися один на одного і одержували, крім того деяку обробку, що приводило деколи до протиріч. Навіть пізніші спроби жерців узгодити між собою дані міфології не були успішні. В “Авесті” міфологія не викладається систематично. Про неї ми дізнаємося з розкиданих по різних її книгах міфологічних елементів (найбільше їх в книзі “Яшт”). Крім того в ній відображено далеко не всі міфологічні уявлення і сюжети іранців.
Так, наприклад, тільки з інших джерел відомо про існування у східних іранців культу умираючої і воскресаючої природи, про існування міфів про чудесного Осла, про птаха Смурга, про винахід вогню та інше.
“Авеста” як і Веди донесла до нас сліди давніх космологічних міфів про два посатки, що породили світ – про матір – землю і батька – неба; в ній звучать і відголоси міфів про чудовищ, чудесних звірів, рибах птахах. В ній наприклад говориться про священного бика, що був народжений місяцем, про священну рибу Васі, про тварину Хара, що живе в озері Ворукаша. . . Поділ людиною всіх явищ природи на корисні для неї і не корисні розвинувся з часом в уявлення про боротьбу двох початків – доброго і злого. Дуалістичність уявлень, що відображала сприйняття протиріч земного життя, наскрізно пронизує собою міфологію іранців. Оскільки зороастризм всмоктав в себе і давні міфологічні уявлення, і в “Авесті” цей дуалізм дуже проглядає. Так, наприклад, уявлення про працю людини як поєдинок з - девавми демонами зла
Людина таким чином є зброєю сил добра. Божества, що уособлюють корисні для людини сили природи, існували за давніми повір’ями, у царстві світила і добра, а божества, ворожі людині – у царстві мороку і зла.
Царство мороку в “Авесті” йменується “Святинею пісне співів”, описується як перший, що вини на землі, гірський кряж. У його підніжжі знаходиться джерело омильних вод, велике озеро Воркуша. Тут розміщені і Божества води і сонця, які стали пізніше Ардвісурою – Анахітою і Мітрою.
Про богів і їх діяльність ми дізнаємось в більшій мірі з міфологічних гімнів. Боги в сіменах вимальовуються йотами матеріального світу. Як і грецькі боги, ці божества володіють фізичною, з точки зору іранців, досконалістю. Так, богиня води, землі, родючості Ардвіура – Анахіта виступає в образі прекрасної дівчини. Дух живучості Хама, який зберігся з часів жертвоприношень, зображається як чоловік, найкращий у всьому тілесному світі.
В “Яшті”, присвяченій богині Ардвіура – Анахіті, є прославленням богині і її опис, конкретність якого дослідники пов’язують