Міфологія у творах Лесі Українки

її плодючих сил свідчать про побіжну присутність у творі комплексу значень, що вони у народній міфологічній свідомості належали Сварогові.

Не зустрічається у творі і інший головний бог слов’яно-українського міфологічного пантеону – Перун, бог блискавки та життєдайного дощу. Його еротично-аліментарна кодифікація знаходить прояв у його ролі будителя плодючих сил землі після зимового сну, а агресивна – у його озброєності разючою зброєю, блискавкою, яку він обертає на темні сили, демонів. Цей агресивний символізм Перуна закріплювався також тим, що у всій індо-європейській традиції бог блискавки був заступником вояків. Контамінація еротичного та агресивного коду вбачається у специфічній ролі блискавки, яка, за аналогією з фалосом, у міфології вважалася органом запліднення землі. Фройдистське тлумачення функціональних проявів загальносвітового мотиву такого запліднення чоловічим божеством жіночої за своєю природою Землі мало б розвиватися у ототожненні епізоду пролиття дощу із виливанням фізіологічної сім’яної рідини. Вони могли б сказати, що в “Лісовій пісні” цей образ дощу замінено на мотив падіння снігу, коли через цей “білий застіл сніговий не стає нікого видко”. Символіка кольорів, як це довели дослідники архаїчних племен, часто спирається на три основні фізіологічні речовини – кров, сперму та екскременти, колір яких (червоний, білий та чорний) стає класифікатором у визначені якісних особливостей інших речей. Підкреслення в тексті кольору снігу (який не може бути не білим), можливо, свідчить про певні несвідомі інтенції поетеси про життєдайну силу води-рідини, котра модифікована у сніг. У фінальній сцені тьмяний зимовий день змінюється на ясну місячну весняну ніч, коли починає квітнути весь гай. Таким чином, зимовий тип осадків змінюється на весняний, внаслідок чого сніг побіжно символізує запліднення природи

Ще один образ, тісно пов’язаний із постаттю Перуна, можна побачити у символіці дуба. Поклоніння наших предків “Перуновому дубові” як аналогу Світового Дерева відбилося у творі Лесі Українки в тій центральній ролі, що її грає патріарх дерев, старий дуб, як уособлення живих сил лісу. Зрубання дубу веде до бід, до занепаду, оскільки необачливі мешканки лісу, втративши дуба, втратили і заступництво з боку його верховної сили.

Культ померлих предків, який у творі становить достатньо відчутний смисловий фон, уособлений в потойбічних за своєю природою персонажах, в українській міфології уособлював Велес. Лексичні відповідності в інших мовах прояснюють його мортальну семантику, де корінь vel лежить в основі латинського vels – ‘біс‘, чеського vel – ‘нечиста сила‘, литовського velis – ‘небіжчик‘, vele – ‘душа померлих‘. Разом з тим цей мортальний за своєю суттю персонаж був тісно пов’язаний із ідеєю життєзабезпечення, виступаючи покровителем скотарства, багатства, торгівлі.

Амбівалентним вітально-мортальним персонажем української міфології, як і міфології інших слов’янських народів, була Мара (Маруха, Кикимора, Морена). Окрім ідеї смерті вона втілювала у собі також і ідею оживлення природи, що на обрядово-ритуальному рівні світовідношення знаходило прояв у спалюванні солом’яного опудала Мари на свято Купали. З купальським комплексом у найбільш виразній формі подовження життя через відтворення роду в межах акцентованого еротичного коду зіставлені Ярило, Купайло, Ладо та Лада, Род та рожаниці тощо. Оскільки достатньо добре відомо (В. Топоров), що у народній свідомості мотиви народження та плодючості сплітаються з мотивами смерті, то і ці персонажі мали

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні