Міжнародна міграція трудових ресурсів

вважається роком початку масової еміграції українців до Канади, яка тривала до 1914 року і привела за океан понад 180 тисяч українців. Переважну більшість становили вихідці з Галичини, Буковини, та Закарпаття. Людей приваблювали обіцянки канадського уряду надати 64 гектари землі за 10 доларів. Щоб отримати сертифікат на підтвердження власності, потрібно було викорчувати, виорати і засіяти 14 гектарів упродовж трьох років. Одночасно належало збудувати хату і мешкати на своїй ділянці.

  Нині за океаном відзначають великий внесок перших українських поселенців у розбудову Канади. Вони розорали сотні тисяч гектарів цілими для вирощування урожаю.

  Після перерви, викликаної першою світовою війною, 1924 по 1930 рік до Канади ринула друга хвиля українських емігрантів цього разу прибули не тільки селяни, а й робітники з цією (другою) хвилею прибуло понад 67 тисяч чоловік. Вони оселилися не лише у степах Західної Канади, а й у великих промислових містах східної частини країни, де знаходили роботу на фабриках і заводах.

  Починаючи з 1947 року Канада ще тільки раз відчинила двері для емігрантів з Європи. Тоді сотні тисяч українців перебували в таборах для біженців та військово полонених Німеччині, Австрії, Бельгії, Великій Британії. Серед них було багато людей вивезених з України під час Другої Світової війни на примусові роботи в нацистську Німеччину.

  Третя хвиля тривала з 1947-го по 1953 рік. У продовж цього короткого часу до Канади приїхало 37 тисяч Українських емігрантів.

  А з 1980 року почали в’їжджати в Канаду представники четвертої українських емігрантів. Четверта хвиля дуже відрізняється від трьох попередніх. Більшість людей подались в дорогу через скрутні економічні умови, що настали після розвалу Радянського Союзу

  Представники нової хвилі вже роблять поважний вклад в українське життя в Канаді. Чимало нових емігрантів працюють в українській спільноті в галузях освіти, культури, релігії, спорту т бізнесу. Їх внесок не тільки зміцнює українську діаспору в Канаді, а й забезпечує її майбутність у ХХІ столітті.

  Першими емігрантами у латинській Америці стала родина М. Морозовина із Залогівського повіту, яку 1872 прибула в бразильський штат Парона 1891 еміграційний рух до Бразилії почав набирати масового характеру і охопив багато районів. Така ситуацій тривала до 1894, коли переселення з названих повітів у Бразилію стало набирати гарячкового характеру. Воно охопило й такі повіти, звідки селяни в цьому напрямку раніше не емігрували – Жидочівский, Станіславський та ін. Абсолютний рекорд переселення до Бразилії було встановлено у Бібрському повіті, звідки 1894 емігрувало 1786 осіб. Загалом, за офіційним звітом Галицького намісництва, еміграцією у Бразилію було охоплено 19 повітів. Ще більшого розмаху еміграційних рух до цієї країни набув 1895, коли загальна кількість емігрантів досягла 11 тисяч чоловік. У березні 1896 бразильський уряд ужив заходів для часткового обмеження еміграції, що, однак, не позначилося на кількості емігруючих із Галичини. Навпаки, переселення зростало і охопило ще й Поділля. За підрахунками О. Олеськіва, з квітня по червень 1896 „бразильська гарячка” вирвала з краю близько 5 тисяч осіб. У цей період такої інтенсивності переселення незнав жодний еміграційний напрямок. Із 01. 01. 1897 еміграційна політика Бразилії зазнало деяких змін,

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні