Міжнародна політика П. Дорошенка

Міжнародна політика П. Дорошенка

Доки на Лівобережжі І. Брюховецький намагався коштом державної незалежності зміцнити свою владу, на Правобережжі панував хаос. Після втечі П. Тетері до Польщі гетьманом було обрано татарського ставленика Степана Опару, котрий, однак, дуже швидко перестав влаштовувати самих татар і вони його видали Петрові Дорошенку, який став гетьманом у жовтні 1665 р. Цей вибір був підтверджений на загальній військовій раді в Чигирині у січні 1666 р. , де новий гетьман і козаки присягли навзаєм одне одному. При цьому не уточнювали, при якому саме монархові вони перебуватимуть — польському королю, чи московському царю. Правда, на початках свого правління П. Дорошенко визнавав зверхність короля і навіть протекторат кримського хана — наприклад, завойовуючи міста, він приймав від населення присягу "королю і ханові".

Популярність П. Дорошенка швидко зростала, як і лави його прихильників. Гетьман реформував збройні сили, зробивши своєю опорою відданих йому "сердюків" (від турецького "серденгесті" — нещадні) — вільних найманців, до яких належали не лише українці, а й іноземці. Крім того, П. Дорошенко винаймав загони татарської кінноти. Правобережний гетьман спробував закріпитися на Лівобережжі під час відсутності І. Брюховецького, котрий виїхав до Москви. Водночас, П. Дорошенко вирішив скористатися зі складного становища Польщі, яка переживала бунт (рокош) Юрія Любомирського, що тривав у 1665—1666 рр. На старшинській раді в лютому 1666 р. сформульовано програму дій, яка передбачала виступ проти поляків, союз із кримським ханом та об'єднання України під владою П. Дорошенка

Ця програма почала активніше реалізовуватися після того, як стало відомо про початок польсько-російських переговорів у селі Андрусові біля Смоленська. У червні 1666 р. Москва виявила готовність зректися Правобережної України на користь Польщі. П. Дорошенко вирішив, що залишилося лише змусити ще й Польщу зректися Правобережжя, однак свої наміри не поспішав втілювати. Щойно восени 1666 р. гетьман заручився допомогою 30-тисячної орди і в грудні дійшло до конфлікту на Поділлі з поляками під командуванням Себастьяна Маховського. Попри початкові успіхи поляків, загони С. Ма- ховського були розбиті вщент, а сам полковник потрапив у полон і був вивезений до Криму.

Польська сторона цей розгром сприйняла як катастрофу і це лише пришвидшило укладення Андрусівського перемир'я 20 (ЗО) січня 1667 р. , яке встановлювалося на 13,5 року. Московській державі передавалися Смоленськ, Чсрнігово-Сіверщина та Лівобережна Україна. За Річчю Посполитою залишалися Правобережна Україна, білоруські землі (з містами Вітебськ, Полоцьк, Двінськ). Київ ще два роки мав перебувати під владою Московії, а потім повернутися до Польщі. Запорізька Січ опинялася під спільною владою обох держав. На випадок татарських нападів на українські землі, Московія та Польща мали об'єднати свої зусилля проти Криму.

Це перемир'я викликало обурення на Лівобережній Україні, де розчарування політикою царського уряду лише зростало після того, як почали впроваджуватися в життя Московські статті 1665 р. У 1666 р. невдоволення викликала спроба царських чиновників провести перепис населення в Україні. Колись промосковськи налаштовані запорожці цього разу виступили проти присутності російських воєвод на Кодаку. Після Андру- сова атмосфера ще більше нагніталася, і навіть найзапекліші прихильники проросійського курсу, у тому числі єпископ Ме- фодій (Максим Филомонович), стали в опозицію до Москви.

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні