Міжнародно-правове визнання

План

План. 1

1. Поняття визнання та його юридичне значення. 2

3. Визнання нових урядів. 7

4. Інші види міжнародно-правового визнання. 10

4. 1. Визнання органів опору. 10

4. 2. Визнання національно-визвольного руху. 10

4. 3. Визнання статусу воюючої сторони. 11

Список використаної літератури. 12

 

1. Поняття визнання та його юридичне значення

Не вдаючись до аналізу різних теорій походження держа­ви, можна узагальнено відзначити, що держава як продукт суспільно-економічного розвитку суспільства може виникнути у різних формах. При цьому форми виникнення держави не мають міжнародно-правового значення. Це, мабуть, предмет дослідження істориків державного права. За висловлюван­ням відомого юриста-міжнародника Ф. Мартена, "кожна нова держава, що бажає брати участь у міжнародному спіл­куванні з правами й обов'язками міжнародної особистості, має бути визнана такою іншими державами" [1]. -,

Дійсно міжнародні відносини є ефективними тільки між державами, що визнають одна одну. Необхідність визнання випливає з суті поняття міжнародно-правового визнання в міжнародних відносинах.

Definitio: Під міжнародно-правовим визнанням у ши­рокому розумінні мається на увазі визнання відповідно до міжнародного права існуючими державами нових держав чи урядів або інших органів я метою встанов лення з ними офіційних або неофіційних, повних або неповних, постійних або тимчасових відносин.

Розрізняють такі види міжнародно-правового визнання, як визнання держави, уряду, повсталої сторони, органів на­ціонального визволення, органів опору і т

п. В історичному  аспекті цікаві, наприклад, переговори про визнання титулів: Фрідріха І, який прийняв титул короля прусського; Петра" І про імператорський титул. Численні приклади визнання дер­жав як за давніх часів, так і в наш час. Так; 13 штатів Пів­нічної Америки, що відокремилися від Англії й оголосили се­бе незалежними (4 липня 1776 p. ), були визнані такими Францією в 1778 p. ; Бельгія проголосила свою незалежність!

від Голландії і була визнана великими державами в 1830 p. ; Швейцарія була визнана незалежною на Вестфальському конгресі 1648 p. , хоч була самостійною вже в XIV ст. Союз РСР був визнаний Великобританією в 1924 р. Республіка Ін­дія визнана світовим співтовариством у 1950 р. Україну як незалежну державу визнали й встановили з нею диплома­тичні відносини чимало держав (due. додаток 3). Зокрема, першою визнала Україну Республіка Польща 2 грудня

1991 p. , а дипломатичні відносини встановила 4 січня

1992 р.

Новітні приклади — це розпад СРСР, Югославії, Чехословаччини та утворення на їхній території нових держав. ; і Численні приклади свідчать про те, що держава виникає й існує самостійно. Міжнародно-правовим визнанням лише констатується "народження" держав, уряду і т. д. Визнання дуже поширене у міжнародно-правових відносинах і створює норми звичаєвого права. Часто визнання є "мовчазним". Це полегшує юридичне оформлення міждержавних відносин, у яких правотворчість є вельми складною. •

У міжнародно-правовій практиці використовується ви­знання де-факто і визнання де-юре.

Definitio: Визнання де-факто (лат. de factцfцyKB. — на­справді) це одна з традиційних форм офіційного ви­знання існуючими державами й урядами] нової держа­ви або уряду в тій чи іншій країні. При цьому зазначати мотиви такого визнання не потрібно. Визнання де-факто звичайно застосовується у разі, коли держава, яка визнає, недостатньо впевнена у життєздатності нового уряду або самої держави чи не має наміру до якогось часу або настання певних

1 2 3 4 5 6 7 8