Міжнародно-правове визнання

питання, що стосуються правонаступництва держави і регіональних спорів.

Водночас було викладено міжнародно-правову доктрину країн ЄС, що полягає в невизнанні тих держав, які виника­ють у результаті агресії. При цьому країни—члени ЄС мають намір у своїй зовнішньополітичній діяльності враховувати вплив факту визнання на сусідні держави. :

Аналізуючи міжнародно-правову практику країн ЄС у сфері визнання, слід констатувати, що вітчизняна міжнарод­но-правова доктрина щодо критеріїв та й самого інституту визнання в цілому потребує подальшого теоретичного осмис­лення.

 

 2. Визнання нових держав

Definitio: Як різновид міжнародно-правового визнання визнання державице визнання урядами існуючих держав створеної у результаті національно-визвольної боротьби, соціальної революції або відокремлення якоїсь території нової держави як самостійного суб'єк­та міжнародного права.

У теорії міжнародного права є дві точки зору на визнан­ня держав: конститутивна і декларативна теорії.

Відповідно до конститутивної теорії попередньою умовою існування юридичних прав держави є^ політичний акт її визнання іншими державами. В остаточному підсумку це означає, що сама правосуб'єктність держави залежить від політичного рішення інших держав. За такої постановки пи­тання конститутивна теорія породжує безліч труднощів. На­самперед, за логікою конститутивістів, виникають численні запитання. З боку скількох держав має надійти визнання? Чи вважається держава існуючою тільки для тих держав, що її визнали? Чи залежить існування держави від визнання ли­ше в тому випадку, якщо це визнання ґрунтується на відпо­відній поінформованості про фактичний бік справи? Можуть виникати й інші асоціативні питання.

На відміну від конститутивної декларативна теорія має достатню підставу в сучасному міжнародному праві. Від­повідно до цієї теорії правові наслідки визнання мають обме­жений характер, тому що визнання — це лише декларація або підтвердження існуючого правового і фактичного стано­вища. Звернімося ще раз до деяких положень Міжамерикан­ської конвенції про права та обов'язки держав, укладеної 26 грудня 1933 р. 19 державами Американського континен­ту. Так, у ст

З цієї конвенції закріплено положення про те, що "політичне існування держави не залежить від її визнан­ня іншими державами. Навіть ще не визнана, держава має право захищати свою цілісність і свою незалежність, піклу­ватися про свою схоронність і процвітання і, як наслідок цього, організуватися, на свій розсуд створювати закони що­до своїх інтересів, управляти своїми відомствами і визначати юрисдикцію та компетенцію своїх судів. Здійснення цих прав обмежене тільки реалізацією прав інших держав відповідно до міжнародного права".

У ст. 6 Міжамериканської конвенції закріплений дуже важливий принцип про те, що "визнання безумовне і не мо­же бути взяте назад". Іншими словами, визнання Держави є повним. Випадки відкликання визнання у міжнародно-правовій практиці дуже рідкісні. Так, у 1931 р. Япо­нія відкликала визнання Китаю, заявивши в ноті, що він пе­рестав бути "організованим народом". '

Ще одна якісна ознака визнання відзначена у ст. . 7 цієї конвенції: "Визнання держави може бути явним або мовчазним. „Це останнє випливає з будь-якого акта, передумовою якого :є намір визнати нову державу". Як бачимо, визначен­ня "явний" або "мовчазний" можуть відповідно стосуватися видів визнання — де-юре і де-факто.

Варто підкреслити, що декларативна теорія визнання під­кріплюється досить широкою практикою держав. Невизнані держави часто стають об'єктом міжнародних претензій, об­винувачень в агресії та інших порушеннях Статуту ООН з боку тих самих держав, що відмовляють їм у визнанні. Як приклад можна навести обвинувачення на адресу Ізраїлю

1 2 3 4 5 6 7 8