Микола Міхновський
Микола Міхновський (1873-1924)
Народився в с. Турівці Прилуцького повіту на Полтавщині. Закінчив юридичний факультет Київського університету. Працював у Харкові, Києві, а потім на Кубані.
Громадський і політичний і ч, публіцист, військовий організатор. За фахом — адвокат. Активний член товариств "Братерство Тарасівців" (1891 — 1893), "Молода Україна" (1896—1899), Української Народної партії (1902— 1917), Української Демократичної Хліборобської партії (1918). Автор першої програми Революційної Української партії "Самостійна Україна" (1900), першого в XX ст. проекту конституції України "Основний закон Самостійної України — Спілки народу українського" (1905). Був ініціатором скликання Українського військового установчого віча (березень 1917 p. ), де започатковано створення Першого українського "охочекомонного" полку ім. гетьмана Б. Хмельницького, засновником Військово-політичного клубу ім. наказного гетьмана П. Полуботка, організатором проведення І Всеукраїнського військового з'їзду (травень 1917 p. ), натхненником виступу в Києві вояків Полуботківського полку (липень 1917 p. ).
Після 1918 р. відійшов від активного політичного життя
Вважається одним з основоположників ідеології українського само-стійництва, предтечею українського націоналізму. В ряді праць, написаних в часи перебування його в УНП і спільно з О. Макаренком, виразно звучать ідеї соціал-націоналізму.
Публікувався в часописах "Хлібороб" і "Самостійна Україна" (1905), "Запоріжжя" і "Слобожанщина" (1906), "Рада" (1908), "Сніп" (1912) та ін. Основні політичні концепції викладені в творах "X заповідей УНП", "Самостійна Україна", "Робітнича справа в програмі УНП", "Справа української інтелігенції в програмі УНП".
САМОСТІЙНА УКРАЇНА
Кінець XIX віку визначився з'явищами, що характеризують новий зворот в історії людскості. Сі з'явища свічать за те, що п'ятий акт велико історичної трагедії, званої "боротьбою націй", вже почався і закінчення наближається. Ті з'явища — се уоружені повстання зневолених націй проти націй-гнобителів. На наших очах відбулися криваві повстання вірмен, крітян-греків, кубинців і, нарешті, боерів. Коли ще поглянути на ту більше чи менше гостру боротьбу — у її перших фазах — яку проводять зрабовані народи Австрії, Росії та Туреччини проти націй-панів, на той смертельний антагонізм, який існує поміж німцями й французами, англіча-нами й росіянами, коли зважити, яку страшну масу регулярного війська утримують ворожі поміж себе нації, то стане зовсім очевидним, що всесвітове національне питання вже зовсім достигло, хоч і далеко стоїть від необхідного, дійсного та справедливого розв'язання. Проте шлях до розв'язання, єдино можливий, певний і корисний, показали нації, що вже- повстали проти чужого панування, у якій би формі політичного верховенства воно не вияаія-лося, і сей шлях єсть противний Гаагській конференції.
Ми визнаємо, що наш нарід теж перебуває у становищі зрабованої нації. |
Отже, коли справедливо, що кожна нація з огляду на межина-родні відносини хоче вилитись у форму незалежної, самостійної держави; коли справедливо, що тільки держава одноплемінного національного змісту може дати своїм членам нічим не обмежувану змогу всестороннього розвитку духовного і осягнення найліпшого матеріального гаразду; коли справедливо, що пишний розцвіт індивідуальності можливий тільки в