Микола Міхновський

Микола Міхновський (1873-1924)

Народився в с. Турівці Прилуцького повіту на Полтавщині. Закінчив юридичний факультет Київського університету. Працював у Харкові, Києві, а потім на Кубані.

Громадський і політичний і ч, публіцист, військовий організатор. За фахом — адвокат. Активний член товариств "Братерство Тарасівців" (1891 — 1893), "Молода Україна" (1896—1899), Української Народної партії (1902— 1917), Української Демократичної Хліборобської партії (1918). Автор пер­шої програми Революційної Української партії "Самостійна Україна" (1900), першого в XX ст. проекту конституції України "Основний закон Самості­йної України — Спілки народу українського" (1905). Був ініціатором скли­кання Українського військового установчого віча (березень 1917 p. ), де за­початковано створення Першого українського "охочекомонного" полку ім. гетьмана Б. Хмельницького, засновником Військово-політичного клу­бу ім. наказного гетьмана П. Полуботка, організатором проведення І Все­українського військового з'їзду (травень 1917 p. ), натхненником виступу в Києві вояків Полуботківського полку (липень 1917 p. ).

Після 1918 р. відійшов від активного політичного життя

До 1924 р. проживав на Кубані. Весною 1924 р. повернувся до Києва, де незабаром був заарештований органами ДПУ. Через кілька днів звільнений, а 3 травня 1924 р. знайдений мертвим. Чи власноруч покінчив з собою, чи це було вбивство, інсценізоване працівниками ДПУ як самогубство,— невідомо.

Вважається одним з основоположників ідеології українського само-стійництва, предтечею українського націоналізму. В ряді праць, написа­них в часи перебування його в УНП і спільно з О. Макаренком, виразно звучать ідеї соціал-націоналізму.

Публікувався в часописах "Хлібороб" і "Самостійна Україна" (1905), "Запоріжжя" і "Слобожанщина" (1906), "Рада" (1908), "Сніп" (1912) та ін. Основні політичні концепції викладені в творах "X заповідей УНП", "Самостійна Україна", "Робітнича справа в програмі УНП", "Справа ук­раїнської інтелігенції в програмі УНП".

САМОСТІЙНА УКРАЇНА

Кінець XIX віку визначився з'явищами, що характеризують но­вий зворот в історії людскості. Сі з'явища свічать за те, що п'ятий акт велико історичної трагедії, званої "боротьбою націй", вже по­чався і закінчення наближається. Ті з'явища — се уоружені по­встання зневолених націй проти націй-гнобителів. На наших очах відбулися криваві повстання вірмен, крітян-греків, кубинців і, на­решті, боерів. Коли ще поглянути на ту більше чи менше гостру боротьбу — у її перших фазах — яку проводять зрабовані народи Австрії, Росії та Туреччини проти націй-панів, на той смертель­ний антагонізм, який існує поміж німцями й французами, англіча-нами й росіянами, коли зважити, яку страшну масу регулярного війська утримують ворожі поміж себе нації, то стане зовсім оче­видним, що всесвітове національне питання вже зовсім достигло, хоч і далеко стоїть від необхідного, дійсного та справедливого розв'язання. Проте шлях до розв'язання, єдино можливий, певний і корисний, показали нації, що вже- повстали проти чужого пану­вання, у якій би формі політичного верховенства воно не вияаія-лося, і сей шлях єсть противний Гаагській конференції.

Ми визнаємо, що наш нарід теж перебуває у становищі зрабованої нації. |

Отже, коли справедливо, що кожна нація з огляду на межина-родні відносини хоче вилитись у форму незалежної, самостійної держави; коли справедливо, що тільки держава одноплемінного на­ціонального змісту може дати своїм членам нічим не обмежувану змогу всестороннього розвитку духовного і осягнення найліпшого матеріального гаразду; коли справедливо, що пишний розцвіт ін­дивідуальності можливий тільки в

1 2 3 4 5 6 7 8 9