Микола Міхновський

не підданства. З цього погляду та "данина" має зна­чіння вкладки до спільної скарбниці, призначеної для міжнарод­них зносин спільної ваги.

Такий характер стверджується ще й тим, що українська держава не була завойована московською монархією або придбана диплома­тичним шляхом як Польща, а злучаючись з московською монархією, не поступилась ані одним з своїх державних або республіканських прав, і устрій московської монархії для української держави був зов­сім байдужий. Переяславська конституція була стверджена обома контрагентами: народом українським і царем московським на вічні часи.

Московські царі чи імператори не виповнили своїх обов'язків по конституції 1654 року і поводяться нині з нами так, наче Переяс­лавська конституція ніколи й не існувала. Вони чинять з нами так, наче наша нація зріклася своїх державних прав, віддалася на ласку російським імператорам і згодилася поділити однакову долю з росі­янами, що самі обрали собі царів. Але наш нарід, ні сам, ні через своє правительство ніколи не давав такої згоди і ніколи не зрікався прав, що належаться йому по Переяславській конституції. Через те Переяславська умова єсть обов'язкова для обох контрагентів: монар­хії московської і республіки української на підставі засади, що ніяка умова не може бути знищена або замінена однобічною волею одного контрагента без виразно висловленої згоди другого. Через те, "Еди­ная неделимая Россия" для нас не існує. Для нас обов'язкова тільки держава московська, і всеросійський імператор має для нас менше ваги, ніж московський цар

Так каже право! Та в дійсності ніякої ва­ги не має Переяславська конституція, всеросійські імператори суть наші необмежені пани, а Переяславська конституція тільки "істо­ричним актом" та й годі. Як же з погляду права віднестись до такого знущання над правом? Коли один з контрагентів, каже право, пере­ступив контракт, то другому контрагентові лишається на вибір: або вимагають від свого контрагента виконання контракту у тому розмі­рі й напрямку, у якому він був прийнятий обома їми, або узнавши контракт зламаним у всіх його частинах, зірвати усякі зносини з контрагентом.

І тоді вже єсть панування сили, але не вплив права. Наші су­перечники можуть відповісти нам, що хоч справді контракт був по­вернений унівець насиллями, облудою й підступом одного з контрагентів, але другий контрагент вже згубив не тільки право роз­поряджатися своєю долею, але навіть право протестувати, бо сво­їм довговіковим мовчанням він освятив неправні вчинки і те, що було придбано кривдою, на підставі задавнення зробилося прав-ним. Через те вже запізно відшукувати колишні права.

Але в тім розмірковуванню немає ані крихітки правди. Пер­ше: не може бути придбане на підставі задавнення те, що захоп­лене грабівницьким або злодіяцьким шляхом. Друге: розуміння про задавнення не може відноситись до зневолення свободи. Задав­нення може мати вагу тільки в правних відносинах, але не в без­правних, а такі відносини московської монархії до української рес­публіки. У міжнаціональних відносинах задавнення може мати місце тільки відносно тих націй, що вже вимирають, що вже не мають життєвої сили, бо доки нація живе, доки відчуває себе жи­вою і сильною, доти нема місця для задавнення. Але мимо того розмова про задавнення не може грати ніякої ролі, бо наш на­рід своїми завжденними протестами проти панування Москви (До­рошенко, Мазепа, Кирило-Методіївське братство, Шевченко, се­лянські повстання 80-х

1 2 3 4 5 6 7 8 9