Микола Щорс

План

План. 2

1. Військова кар'єра. 3

2. Від повстанця до командира. 4

3. Сім'я та родичі 6

4. Пам'яті Щорса. 7

Література. 10


Микола Щорс (* 25 травня (6 червня) 1895 — †30 серпня 1919) — військовий діяч родом зі Сновська (тепер Щорс) Городнянського повіту на Чернігівщині.

 

1. Військова кар'єра

 

1909 року закінчив церковнопарафіяльну школу в Сновську і 1910 року з другої спроби вступив до Київської військово-фельдшерської школи, яку закінчив в липні 1914 року. В серпні того ж року призначений фельдшером 3-го окремого мортирного дивізіону Віленського військового округу. В жовтні 1915 року переведений на службу до 227-го піхотного запасного батальйону. На початку 1916 року відряджений до військового училища у Вільно. В зв'язку з евакуацією училища до Полтави, продовжив навчання в Україні і по закінченні отримав звання прапорщика та посаду в 142-му піхотному запасному полку.

 

Від вересня 1916 року на Румунському фронті на посаді молодшого офіцера 335-го Анапського піхотного полка 84-ї піхотної дивізії XXVI-го армійського корпусу

Після Лютневої революції в березні 1917 року Щорса направили на курс траншейної команди при штабі 9-ї армії. В квітні того ж року йому надали звання підпоручика, в травні — евакуювали до Симферополя, де він пробув до грудня, лікуючись від сухот, після чого вибув з армії та повернувся до Сновська.

 

2. Від повстанця до командира

Політичні уподобання Щорса після демобілізаціі — на боці соціалістів-революціонерів, що й зумовило його ставлення до подій в Україні: він не сприйняв окупацію австро-німецькими військами, з якими ще зовсім недавно бився на фронті, та одночасно вороже поставився до більшовиків, які підписали Берестейську угоду з країнами Четверного союзу про замирення. До наших днів не дійшло скільки-небудь достовірних документів про його участь у Семенівському партизанському загоні, що воював з німецькими загарбниками на Чернігівщині в березні 1918 року, але про це є згадки в мемуарній літературі.

 

Період життя Щорса з квітня до серпня 1918 року залишається темною плямою, що в радянські часи була щедро заповнена міфами та легендами. Можна з упевненістю сказати, що не відповідають дійсності ні його зустріч з Леніним, ні його партизанське минуле у Сибіру або ж інші бойові звитяги. Альтернативні версії про близкість Щорса до лідерів партії есерів, або про його мандати, підписані Марією Спиридоновою, також не мають документальних підтверджень.

 

Єдине, що лишається поза сумнівами, — зміна політичних уподобань. Після короткострокового перебування на Середньому Поволжі поблизу Самари та Ставрополя в кінці серпня 1918 року він з'явився в нейтральній смузі, де зайнявся організацією повстанських загонів. Як засвідчили очевидці, відтоді і надалі він проявляв нетерпимість до есерів і всіляко намагався позбутися їх з лав повстанців.

 

Від осені 1918 року — командир повстанських та радянських військових строїв: Богунського полку, з яким зайняв Київ, Богунської бригади, 1-ої української радянської дивізії, 44-ої стрілецької дивізії.

 

Загинув 30 серпня 1919 року близько сьомої вечора під час бою проти 13-го полку 7-ої бригади II-го корпусу УГА біля села Білошиці, нині село Щорсівка Коростенського району на Житомирщині. Похований у вересні 1919 року на православному Всехсвятському цвинтарі міста Самара (в минулому — місто Куйбишев). 10 липня 1949 року після офіційної ексгумації, що засвідчено актом, прах перенесено на міське кладовище.

 


3. Сім'я та родичі

 

Батько — Олександр Миколайович, мати — Олександра Михайлівна (уроджена Табельчук). Рідні сестри

1 2 3