Микола Щорс
План
Військова кар'єра.
Від повстанця до командира.
Сім'я та родичі
Пам'яті Щорса.
Література.
Микола Щорс (* 25 травня (6 червня) 1895 — †30 серпня 1919) — військовий діяч родом зі Сновська (тепер Щорс) Городнянського повіту на Чернігівщині.
Військова кар'єра
1909 року закінчив церковнопарафіяльну школу в Сновську і 1910 року з другої спроби вступив до Київської військово-фельдшерської школи, яку закінчив в липні 1914 року. В серпні того ж року призначений фельдшером 3-го окремого мортирного дивізіону Віленського військового округу. В жовтні 1915 року переведений на службу до 227-го піхотного запасного батальйону. На початку 1916 року відряджений до військового училища у Вільно. В зв'язку з евакуацією училища до Полтави, продовжив навчання в Україні і по закінченні отримав звання прапорщика та посаду в 142-му піхотному запасному полку.
Від вересня 1916 року на Румунському фронті на посаді молодшого офіцера 335-го Анапського піхотного полка 84-ї піхотної дивізії XXVI-го армійського корпусу
Від повстанця до командира
Політичні уподобання Щорса після демобілізаціі — на боці соціалістів-революціонерів, що й зумовило його ставлення до подій в Україні: він не сприйняв окупацію австро-німецькими військами, з якими ще зовсім недавно бився на фронті, та одночасно вороже поставився до більшовиків, які підписали Берестейську угоду з країнами Четверного союзу про замирення. До наших днів не дійшло скільки-небудь достовірних документів про його участь у Семенівському партизанському загоні, що воював з німецькими загарбниками на Чернігівщині в березні 1918 року, але про це є згадки в мемуарній літературі.
Період життя Щорса з квітня до серпня 1918 року залишається темною плямою, що в радянські часи була щедро заповнена міфами та легендами. Можна з упевненістю сказати, що не відповідають дійсності ні його зустріч з Леніним, ні його партизанське минуле у Сибіру або ж інші бойові звитяги. Альтернативні версії про близкість Щорса до лідерів партії есерів, або про його мандати, підписані Марією Спиридоновою, також не мають документальних підтверджень.
Єдине, що лишається поза сумнівами, — зміна політичних уподобань. Після короткострокового перебування на Середньому Поволжі поблизу Самари та Ставрополя в кінці серпня 1918 року він з'явився в нейтральній смузі, де зайнявся організацією повстанських загонів. Як засвідчили очевидці, відтоді і надалі він проявляв нетерпимість до есерів і всіляко намагався позбутися їх з лав повстанців.
Від осені 1918 року — командир повстанських та радянських військових строїв: Богунського полку, з яким зайняв Київ, Богунської бригади, 1-ої української радянської дивізії, 44-ої стрілецької дивізії.
Загинув 30 серпня 1919 року близько сьомої вечора під час бою проти 13-го полку 7-ої бригади II-го корпусу УГА біля села Білошиці,