Місце Г. Флобера у літературному процесі ХІХ століття

і століть – тільки ілюзія;

- осягнення вічних ідей, законів, які є „незмінною геометрією”, здійснюється науковим знанням, а також інтуїцією;

- пізнання згідно з ученням Спінози, є ототоження людини зі світом, у цьому пізнанні людина досягає абсолютної свободи, оскільки пізнання є водночас визнання природних законів, зовнішньої необхідності, це також – найбільш напружена діяльність душі і вище блаженство [5, 134- 144].

Г. Флобер приймає це вчення і робить з нього висновки естетичного гатунку.

Художник, на думку Флобера, повинен зображувати не окремі предмети, але сутності в їх одвічному зв’язку, в їх єдності й необхідності. Тільки цілісне бачення є справжнім знанням, що зумовлюється лише справжнім мистецтвом. Явище мислиться тільки у зв’язку з іншими, як частина і складова, не зрозуміла поза сукупністю. Звідси і художник повинен „бути більш логічним, аніж випадковість явищ”: явища можуть здаватися випадковими, коли вони непізнані, але художник не має права на випадковість.

З погляду Г. Флобера, в кожному атомі матерії міститься думка, а отже, поезія. Справжня поезія полягає у великому синтезі, у злитті протилежностей, у пізнанні єдності, у мистецтві навіть „нице”, „брутальне” може становити інтерес („Історія комахи може бути прекраснішою за історію Олександра Македонського”, - писав Г. Флобер.

Якщо в 1930-х роках письменника привертала в романтичній естетиці теорія гротеску, то пізніше для нього стала актуальною романтична ідея „універсального” мистецтва. Але романтики, орієнтуючись на історію, вимагали зображення суспільних протиріч і боротьби протилежних сил, а Флобер орієнтується на „природу” і методологію природознавчих наук. Щоб створити таку поезію, Флобер шукає „ еклектичний”, або „синтетичний” стиль, який поєднує елементи різних літературних шкіл

Цей стиль не повинен спотворювати дійсність, а отже не повинен заважати справжній творчості: „ Я ж, навпаки, від усього серця милуюся усім, і якщо я хоч чогось вартий, то тільки дякуючи цій пантеїстичній здатності”[8, ІІІ, 331].

У філософії Спінози Флобер відшукав логічні основи своєї теорії „безоособовості”, котра є однією з найхарактерніших особливостей його естетики.

 

2. 2 Теорія „безособовості” 

Намагання вийти в широкий об’єктивний світ з вузького кола особистих переживань була однією з найхарактерніших тенденцій романтичної поезії 20-х років, і „особиста” поезія виникає в 30-ті роки значною мірою як протест проти „пантеїзму” попереднього періоду. Об’єктивна поезія 40-50-х років ближче до романтичних принципів, але вона виникає на нових філософських та естетичних основах.

„ І я теж пережив хвилюючу пору, пору чутливості, - писав Флобер Луїзі Коле, працюючи над „Пані Боварі”. – Колись я вірив в можливість поезії в житті, в пластичну красу пристрастей. . . ”[8,V].

Але тепер письменник вважає, що будь-яке особисте переживання , як тільки проникає у мистецтво, шкодить йому, за його завісою затемнюється те загальне, що становить мету мистецтва. Чим повніше звільниться поет від своїх почуттів, від себе, тим глибше проникне він у суть об’єктивного світу „Я завжди прагнув проникнути в душу речей, відтворювати лише загальне і завжди відмовлявся від випадкового і драматичного”[8, V].

У „безоособовості” митець вбачає дещо високоморальне й естетичне: ”Менше думайте про себе. У

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні