Місце Г. Флобера у літературному процесі ХІХ століття

жанрові правила і літературні традиції, що утискають свободу творчості. Протиставляючи форму духові, він ототожнює її з матерією або з матеріалом мистецтва. „Найкращі твори – це ті, де  менше матерії, чим більше вираз наближається до думки, чим більше слово зливається з нею та зникає, тим прекрасніший цей твір. Я думаю, що майбутнє Мистецтва лежить на цих шляхах. . . ”[8,ІІ, 345].

З тих же позицій Флобер вирішує і проблему сюжету. Він стверджує, що нема ні поганих ні хороших сюжетів. Якість творів залежить не від сюжету, а від виконання. Вибираючи сюжет „Пані Боварі” Флобер керувався саме цією думкою:”Якщо роман вдасться, я самим виконанням його встановлю дві істини, які для мене є аксіомами: по-перше, що поезія зовсім суб’єктивна, що нема в літературі хороших сюжетів. . . , і тому можна писати про що завгодно так само добре, як і про що небудь інше”[8, ІІІ, 249].

 

2. 5 „Обєктивний” стиль.

Світоглядно-естетична позиція Флобера, яку ми розглянули  попередньо, тісно пов’язана  зі стилем, створеним письменником, умовно названим ним „французьким” або „об’єктивним”.

Шанобливо ставлячись до Бальзака, Флобер водночас закидав йому сюжетні „невірогідності” й „перебільшення” в змалюванні персонажів. Він заперечував бальзаківську тенденцію наділяти скромних героїв, серед них і провінційних міщан, могутніми пристрастями, силою волі і таким чином підносити їх над усіма завдяки гіперболізованому втіленню високих чеснот або – частіше – ницих пороків

Реалісти другої половини ХІХ ст. , і насамперед Флобер, відмовляються від поділу героїв на „позитивних” і „негативних”, „носіїв добра” і „носіїв зла”, слушно вважаючи цей поділ літературною умовністю. Як і реальні люди, їхні персонажі поєднують позитивні і негативні риси в складному переплетінні, в різних співвідношеннях, письменники оволодівають мистецтвом світлотіні в змалюванні людських характерів.

Працюючи над романом „Пані Боварі”, Флобер розробляв свій стиль, який був прийнятий, з різними видозмінами, французькими письменниками ХІХ ст. – Е. і Ж. Гонкурами, Г. де Мопасаном, Е. Золя й натуралістами. Літературна творчість стає для них передусім художнім дослідженням відчудженої реальності, від якої автор принципово відмежовується: він перебуває ніби збоку, спостерігає і аналізує зображуване з якоїсь вищої об’єктивної точки зору, уподібнюючись вченому, який проводить експеримент. Звідси твердження Флобера, що письменник має брати за взірець вченого-природодослідника і, розтинаючи пером життєві явища й типи, бути так само безпристрасним і об’єктивним. Борючись з суб’єктивізмом романтиків, у яких автор стояв у центрі твору, він наполягав на усуненні прямої авторської присутності. Флобер вважав, що автор має бути у творі як Бог у світобудові – всюди і ніде.

Роман „Пані Боварі” – твір, у який автор „не вкладав самого себе”. „Наскільки я розперізувався в інших своїх творах, - зізнавався Флобер, - настільки тут я прагну бути стриманим і геометрично прямолінійним: жодного ліризму, жодних розмірковувань”. Це передусім означало, що письменник прагнув до об’єктивно-образного вираження, не вдаючись до різнорідних відступів та коментарів, не виявляючи своїх емоцій та уникаючи оцінок, які має зробити сам читач. На думку Флобера, будь-які відступи й „декларації” – свідчення художньої безпорадності митця[3, 14-15].

Дійсність – основний об’єкт зображення Флобера. І щоб краще її пізнати, дослідити, він вдається до досвіду не тільки літератури, а й різних

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні