Монархічні теорії В. Кучабського

Монархічні теорії В. Кучабського

Василь Кучабський народився у с. Волиця поблизу Пустомит на Львівщині. Освіту у 1905 – 1913 рр. здобув в Академічній гімназії у Львові, продовжив навчання на юридичному факультеті Львівського університету. Захоплення військовим тренуванням привело юнака 1911 р. до “Пласту”, а з 1913 р. Василь стає актичним учасником січово-стрілецького руху в Галичині.

На початку першої світової війни Василь Кучабський вступив до Легіону Українських Січових стрільців. У 1915 – 1916 рр. під час кровопролитних боїв з російськими військами під Болеховом і під Стрипою він командував сотнею УСС. За хоробрість, виявлену у боях біля Семиківнців, нагороджений Військовим Хрестом Заслуги 3-го класу. Успішна військова служба поєднувалася із громадськими зацікавленнями. В. Кучабський проводив просвітницьку роботу серед стрілецтва, друкував статті і новели у часописі “Шлях”, брав участь у виданні стрілецького сатиричного часопису “Самохотник”. На початку вересня 1916 сотні В. Кучабського і А. Мельника відзначилися у боях під Лисонею неподалік Бережан.

Невдовзі військова фортуна відвернулася від австрійської армії. 21 вересня 1916 р. В. Кучабський потрапив у російський полон і був вивезений до табору для військовополонених біля Царицина (сучасний Волгоград, Росія). На початку січня 1918 р. у складі групи старшин він втік з табору і пробрався до Києва, де присвятив себе розвитку військових сил української держави. У січні 1918 р. В. Кучабський вступив до Куреня Січових Стрільців. У складі СС спочатку очолював запасну сотню, згодом – другий піхотний полк. Був членом старшинської ради СС.

У січні – лютому 1918 р. стрілецька сотня під командуванням Кучабського вела тяжкі оборонні бої на Подолі у Києві проти більшовицьких військ. У 1918 – 1919 рр. брав участь у боях проти Червоної Армії і Добровольчої Армії ген

Денікіна. У 1919 р. В. Кучабський змінив військову форму на вбрання дипломата, перебуваючи у складі української дипломатичої місії у Швеції. Після повернення на Україну брав участь у боях на українсько – польському фронті у Галичині. В кінці 1919 р. у складі стрілецьких частин був інтернований до Луцьку. З весни 1920 р. перебував у Чехословаччині, в Празі став одним із засновників Українську Військову Організацію.

У 1920 р. Василь Кучабський повернувся до Галичини. Після замаху у вересні 1921 р. С. Федака на Ю. Пілсудського та воєводу о. Грабського Кучабського тимчасово заарештовано і на деякий час ув’язнено. Після звільнення громадський діяч жив у Львові. У 1923-24 рр. співредактор першого націоналістичного журналу “Заграва” (головний редактор – Д. Донцов).

У грудні 1922 р. Василь Кучабський разом з Є. Коновальцем виїхав до Німеччини. Тут він продовжив навчання, вступивши на філософський факультет (відділення історії та державознавства) Берлінського університету. У 1926 р. В. Кучабський здобув ступінь доктора філософії, а з 1934 по 1939 рр. викладав історію та літературу в гімназії м. Кіль.

На еміграції Василь Кучабський присвятив себе науково – публіцистичній діяльності. Він був активним співробітником Українського Наукового Інституту в Берліні, багато друкувався в українських виданнях: “Літопис Червоної Калини”, “Дзвони”, “Мета”, “Політика”, “Записки Українського Наукового Товариства в Берліні”, “Літопис політики, письменства і мистецтва” та інших.

У міжвоєнний період Василь Кучабський долучився до гетьманського руху, став членом “Братства українських класократів – монархістів – гетьманців”. Саме тоді остаточно оформлюється