Мовна норма - категоріальне поняття культури мови
Пізніші формулювання більшою чи меншою мірою ґрунтувалися на визначенні норми С. Ожеговим. Детальний аналіз висловлювань про норму міститься у збірнику Інституту російської мови "Актуальные проблемы культуры речи" (АПКР, 1970). У ньому простежується еволюція поглядів на норму за останні 60-70 років і поряд зі зведенням існуючих визначень пропонуються нові, уточнені визначення.
Сьогодні теоретичні проблеми мовної норми досліджуються у різних лінгвістичних центрах (ПНСЛЯ, 1976; Абрэмбска-Яблонска, 1972; Падлужны, 1973; Cienkowski, 1978; НЗЛ, 1988).
Власну багату традицію має вивчення норми в українському мовознавстві (Гладкий, 1927; Сулима, 19281; Сулима, 19283; Синявський, 1931; Жовтобрюх, 1968; Пилинський, 1968; Пилинський, 1969; Пилинський, 1972; Москаленко, 1972; Москаленко, 1974; Пилинський, 19762; Франко З. , 1981; Єрмоленко, 1990 та ін. ).
Звернемось до 20-х років нашого століття, часу особливого розвою українознавства. М. Сулима у статті "Проблема літературної норми в українській мові" пише: ". .
У 1927 році у Харкові відбулася правописна конференція, яка заклала підвалини нормалізації української мови. Одним з найдіяльніших її учасників був професор О. Синявський. Його підручники тисячами розходилися по Україні, численні розвідки з проблем мовної культури друкувалися в наукових журналах. Синтезом граматичних праць вченого стали "Норми української літературної мови" (Синявський, 1931). Як зазначає у передмові до цієї книги (1941 року видання) В. Сімович, з "твору ясно зарисовуються шляхи, якими праця для повної нормалізації літературної мови йде й далі йтиме" (Сімович, 1941, 4).
Дослідження поняття мовної норми в українському мовознавстві з 60-х років дає змогу досить чітко окреслити лінгвістичну і соціально-історичну сутність норми, виділити її основні ознаки, найголовніші аспекти її вивчення.
Сучасне розуміння норми висуває цілий ряд важливих теоретичних проблем, а саме: ознаки літературної норми, взаємовідношення норми і літературної норми, взаємовідношення норми і системи мови, стабільність і змінність норми, варіантність норми, норма і кодифікація, типологія мовних норм, критерії літературної норми.
Незалежно від різниці у поглядах окремих мовознавців і цілих лінгвістичних шкіл (української, російської, празької, польської та ін. ) усі дефініції норми так чи інакше неодмінно вказують на її суспільний характер. Суспільний характер норми виявляється ще сильніше, ніж суспільний характер мови. Мовна норма нерозривно пов'язана з якимось колективом мовців, а на вищому щаблі — як норма літературної мови — з певним людським суспільством, з усіма його інституціями аж до держави включно. З цього насамперед випливає, що кожна мова може мати