Мовна норма - категоріальне поняття культури мови

5) географічний, 6) історичний, 7) естетичний (Cienkowski, 1978).

М. Пилинський у монографічному дослідженні "Мовна норма і стиль" в історичному ракурсі на великому конкретному матеріалi найґрунтовніше визначає основні критерії літературної норми і принципи їх застосування. Це — 1) територіальний критерій (культурно-історичний), 2) критерій авторитетних письменників, 3) критерій визнаних зразків, 4) критерій мовної традиції, 5) критерій відповідності законам мови, системі, структурі мови, 6) критерій поширеності (статистичний), 7) національний критерій, 8) формально-логічний критерій, 9) естетичний критерій (Пилинський, 19761, 103). Усі ці критерії треба розглядати в сукупності при кодифiкацiї тих чи інших мовних явищ.

5. Нормування (нормалізація). Мовний стандарт.

Нормування (нормалізація) — колективна оцінка мовних фактів, на підставі якої кодифікується норма сучасної літературної мови. Прийнятий в українському, а також в російському мовознавстві термін "нормалізація (нормування)" не тотожний кодифікації мовних норм. Нормалізація включає в себе також проблеми свідомого впливу на розвиток літературної мови з боку суспільства (і перш за все лінгвістів). Теоретично мотивоване висвітлення цього поняття дала Л. Граудіна: "Терміном нормалізації. .

позначається комплекс проблем, які передбачають висвітлення таких аспектів теми: 1) вивчення проблеми визначення і встановлення норми літературної мови, 2) дослідження з нормативною метою мовної практики в її відношенні до теорії, 3) зведення до системи, подальше удосконалення і впорядкування правил вживання у випадках розходження теорії і практики, коли з'являється потреба зміцнення норм літературної мови" (Граудина, 1980, 3).

В останні роки у світовому мовознавстві поряд із визначенням "літературна (нормована) мова" з'явилися терміни і поняття "мовний стандарт", "стандартність мови", які трактуються то як синонімічні назви, то як ніби більш точні поняття, що мають заступити попереднє, то як поняття, що можуть співіснувати з попередніми.

Ця ситуація відображена в праці "Общее языкознание" Інституту мовознавства АН СРСР (за редакцією Б. Серєбренникова): "Термін "літературна мова" як вироблені відпрацьованої форми мови, хоч і досить поширений, особливо в науковій традиції СРСР, Франції (langue litteraire), Італії (lingua litterarie) та ін. , ніяк не є єдиним". В англо-американській традиції, особливо в застосуванні до сучасних літературних мов, дуже поширений термін "мовний стандарт", або "стандартна мова", найчастіше стосовно орфоепічної норми; цей термін вживається і в славістиці; в німецькому мовознавстві з тим самим значенням вживається Schriftsprache ("писемна мова", Hochsprache), в останні роки — Gemeinsprache "загальна мова", Einheitssprache "єдина мова"; в Чехословаччині, можливо, частково під впливом німецької традиції, — spisovny jazk "писемна мова", в Польщі — jzyk kulturalny "мова культури", "культурна мова" (ОЯ, 1970, 503).

Категорично висловлювався проти такого трактування поняття "стандартна мова" Ф. Філін. Підкресливши, що термін "стандартна мова" запровадив у 1927 році Є. Поливанов, потім його підхопили учений-лінгвіст Д. Брозович, російський мовознавець М. Толстой та інші, учений відзначає, що назва "стандартний" неприйнятна, тому що одне з двох значень її — "позбавлений оригінальності, своєрідності; шаблонний, трафаретний".

На нашу думку, термін "мовний стандарт" має право на існування, оскільки відтінює обов'язковість дотримання правил мовної діяльності. Стандарт не може бути чимось, що швидко змінюється, надуманим чи випадковим; стандарт — це результат багатовікових традицій, відбору типового.

Поняття "національна літературна мова" і "стандартна мова" близькі, але не тотожні. Комплекс поняття "літературна мова" значно ширший, ніж поняття "стандартна

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні