Мовна норма - категоріальне поняття культури мови

вище словам Е. Косеріу про те, що норма з певного погляду ширша за систему, оскільки вона містить більшу кількість ознак. Цілком природно, що система в такому розумінні повністю входить і в поняття літературної норми, бо всі основні "системні" ознаки в першу чергу будуть відібрані як правильні і зразкові. При такому підході до термінів "система", "норма" і "літературна норма" взаємовідношення між цими поняттями будуть уже інші, ніж у попередній схемі.

Ця схема добре відбиває залежність літературної норми насамперед від мовної системи, цілком відповідає тим основним завданням, які ставить перед собою культура мови: додержання насамперед системних норм, а вже потім і всіх інших.

Недолік визначення норми в Е. Косеріу як обов'язкової реалізації системи деякі мовознавці вбачають у її статичності. Таке розуміння виключає з норми потенційність, яка таким чином приписується тільки системі. Л. Скворцов розширює поняття норми, розрізняючи норму реалізовану (втілену) (вона ототожнюється з нормою в розумінні Е. Косеріу) і потенційну (яка може бути реалізована, невтілену). Реалізована норма складається з двох частин: 1) актуалізована частина (сучасна, продуктивна, активно-діюча, добре усвідомлювана і практично кодифікована) і 2) неактуалізована частина (до неї включаються архаїзми, варіанти норми, що старіють, а також рідко вживані варіанти, дублети і т. ін. ). Норма, яка може бути реалізована, в свою чергу також розпадається на дві частини: 1) неологізми і новоутворення, які стають нормою, на різних рівнях мови і 2) принципово некодифікована сфера мовленнєвої діяльності (індивідуальні, оказіональні, створювані на випадок і т. ін. , але необхідні у процесі спілкування утворення (Скворцов, 1980, 28). Таке розуміння перешкоджає ототожненню норми літературної мови з уявленням про ідеальний недосяжний зразок, воно перебуває також у відповідності з динамічністю норми.

Детальну історію розвитку поняття норми подає Н

Семенюк (Семенюк, 1970), замінюючи тріаду Е. Косеріу “система — норма — мовлення” іншою — “структура — норма — узус”. Під структурою розуміється внутрішня структурна організація, під нормою — нормативні реалізації (сукупність колективних, традиційних реалізацій структурних потенцій мовної системи), а під узусом — сукупність реального вживання мови (сюди включаються — на відміну від норми — і вживання оказіональні, нетрадиційні і нерегулярні). Розрізнення норми і узусу знаходимо ще в перших роботах Б. Гавранека, хоча й у трохи iншому формулюваннi, нiж у Н. Семенюк.

У сучасному мовознавстві поняттям узусу оперують все частіше. Різні вчені вкладають у цей термін різний зміст. Одні ототожнюють його з індивідуальним мовленням. Інші розуміють узус як постійний рух пристосування мовної системи до суспільних потреб її носіїв. Треті називають узусом мовні норми за межами літературної мови, а також окремі нормативні підсистеми в складі літературної мови. "Словник лінгвістичних термінів" Д. Ганича, І. Олійника дає таку дефініцію цього поняття: "Узус (лат. usus — звичай, правило). Прийняте носіями певної мови вживання слів, словоформ, синтаксичних конструкцій тощо" (Ганич, Олійник, 1985, 316).

Усі ці тлумачення узусу дають змогу твердити, що він включає як традиційні, стійкі, правильні, так і нетрадиційні, оказіональні й помилкові реалізації мовної системи. Узус мови неоднорідний, він змінюється від місцевості до місцевості, але залежить також і від суспільного становища мовців.

Визначимо відношення понять "система", "норма мови" й "узус" до

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні