Мовна норма - категоріальне поняття культури мови

ще одного фундаментального поняття лінгвістики — поняття "мовлення" (тексту).

Механізм взаємодії системи мови, її норми разом з узусом, з одного боку, і тексту, з другого боку, К. Бактєєв, Л. Бєлоцерковська і Р. Піотровський (Бактеев, Белоцерковская, Пиотровский, 1977) представили у вигляді схеми:

Народження тексту визначається, як бачимо, системою мови і нормою та узусом, що накладаються на неї, а з іншого боку, зовсім незалежною від мови і неконтрольованою нею ситуацією.

Практично майже кожен текст містить лінгвістичні одиниці (надфразові елементи, реченнєві структури, словосполучення, а інколи й слова-неологізми), які не передбачені ні системою, ні нормою, ні узусом мови. Якщо ці одиниці і зв'язки з'являються систематично у мовленні, то вони врешті-решт проникають в узус, звідки переміщаються в норму, що, в свою чергу, може привести до перебудови системи. Отже, змінам в узусі, нормі і системі мови завжди передує факт мовлення.

Якщо трохи перефразувати висловлювання Е. Косеріу, то система містить те, що можна говорити, норма — те, треба говорити (враховуючи те, як це говорилось раніше), а мовлення — те, говориться насправді. Тоді буде певна різниця між тим, як говориться насправді і як прийнято говорити, переважно говориться. Очевидно, що є різниця також між поняттями "треба говорити" і "переважно говориться". Це "переважно говориться" ("прийнято говорити") і відноситься, напевно, до проміжної ланки між нормою і мовленнєвим актом ("текстом")

Воно становить узус, свого роду узагальнення конкретних мовленнєвих актів і текстів. Як зазначає П. Алексєєв (Алексеев, 1977, 46–47), мовлення у вузькому значенні — це мовленнєві акти і результат мовленнєвих актів — тексти[2].

Норма виконує роль фільтра не тільки при рухові від системи мови до мовлення, тобто при реалізації системи. Вона фільтрує також накопичені у мовленнєвих актах (і текстах) й узагальнені узусом зміни, перш ніж ті зміни потраплять у систему.

Подана таким чином схема мовленнєвої діяльності (Алексеев, 1977) має ту перевагу, що вона не розриває статичний і динамічний аспекти. Кожний рівень схеми може розглядатися в статистичному (строго синхронному) плані, а послідовність дії компонентів (рівнів) схеми — в динамічному: зверху (в нестрого синхронному плані) — розвиток норми і системи (Таблиця “Схема мовленнєвої діяльності”).

Стосовно мовної системи літературна норма характеризується стабільністю, відносною єдністю, що забезпечує функціонування літературної мови. Ознака і вимога єдності літературної норми випливає з надтериторіального характеру літературної мови, що особливо важливо для української мови. "Нормальний хід розвитку кожної мови такий, що старі, давно вживані слова, звороти й конструкції відмирають не враз, а живуть часто сотні літ, помалу гублять своє первісне значення, відмінюють його й стають привичними шаблонами, тими відомими з дитячих літ образами, що полегшують нам процес сприймання нового й заощаджують тим психічну енергію" (Гладкий, 1927, 70). Отже, вимогу стабільності слід узгодити з природною мінливістю, яка властива мові як соціальному явищу історичного характеру. Цьому відповідає принцип еластичної (гнучкої) стабільності (pruzna stabilita), сформульований ще В. Матезіусом у 1932 році (Матезиус, 1967, 381), а також принцип динамічності, яким послуговуються в українському мовознавстві.

Залежні від численних суспільних і мовних причин, процеси становлення літературної норми, вияви варіантних норм, "старіння" і зміни в нормах все ще

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні