Мовна норма - категоріальне поняття культури мови

пмилка — помлка), орфоепічні (соня[чн]ий - соня[шн]ий, ро[з]казати — ро[с]казати), фонематичні (онук — внук), морфологічні (бурлак — бурлака).

Ознаками варіантів словосполучення служать: а) тотожність граматичного значення і граматичної моделі; б) матеріальний (лексичний) збіг головного компонента (граматичного центру) словосполучень. Наприклад: виходити за редакцією — виходити під редакцією, співзвучний настроям — співзвучний з настроями).

Слід зауважити, що поряд з поняттям "варіантності норми" функціонує поняття "варіантності (варіативності) літературної мови".

Стилістична диференціація як ознака літературної норми виявляється в існуванні специфічних засобів, закріплених або за формою мови (усною чи писемною), або за певним функціональним стилем мови, або за конкретною стилістичною ситуацією. Такий зв'язок поняття норми із стилістикою визначився уже в поглядах Празького лінгвістичного гуртка. В. В. Виноградов відзначає, що "єдність", "ступінь обов'язковості" і "широта дії" норми варіюється не тільки в "різні періоди історії літературної мови" і "щодо різних сторін мови": вони різні і в різних стилях. Стилістична диференціація відображається і в кодифікації: "інтенсивність і строгість нормалізації підпорядковані також в різних типах чи стилях літературної мови" (Виноградов В. В. , 1955, 57).

Лексика сучасної української літературної мови з погляду її стилістичної диференціації подiляється на дві великі групи. До першої належить стилістично нейтральна, або міжстильова, лексика, тобто така, що вільно, без будь-якого обмеження вживається в усіх стилях, а до другої — лексика, стилістично забарвлена

До слів вузького стилістичного забарвлення належать терміни, професіоналізми, жаргонізми, розмовно-просторічні лексеми, застарілі слова, поетичні неологізми та ін. Розгляд взаємозв'язку норми і стилістичної системи диктує необхідність з'ясувати міру охоплення нормою в різні історичні періоди різних рівнів літературної мови, розкриття соціально-історичних умов і структурних якостей різних видів і типів норм.

Суттєвою диференційною ознакою, що характеризує повною мірою розвинуті літературні мови, є кодифікованість норми, тобто створення правил, які усвідомлюються і приймаються у певну епоху даним мовним колективом як обов'язкові для повноцінного вживання літературної мови. Кодифікація літературної норми — це її офіційне визнання й опис в граматиках, словниках, довідниках, що мають авторитет в суспільстві. Отже, кодифікація — це встановлення і фіксація об'єктивної норми. Корелятивна пара "норма — кодифікація" як єдність існує тільки в літературній мові (хоча норма властива будь-якому мовному утворенню). Літературна норма і її розвиток регулюється кодифікацією, нею зумовлена і перебуває під її сильним впливом. Кодифікація відкриває можливість забезпечити більшу стійкість норми, запобігти напівстихійним і начебто не контрольованим нею змінам.

Розмежування понять (і термінів) "норма" і "кодифікація", з якими в чеській лінгвістиці постійно працюють, починаючи з 30-х років, закріпилось тепер в різних лінгвістичних центрах, особливо на Україні, в Росії, у Німеччині. Розрізнення цієї корелятивної пари понять робить можливим глибше і точніше зрозуміти реальний стан літературної мови в даний період (як об'єктивну норму) і тенденції її розвитку.

Норма живої мови є категорією динамічною. Кодифікація, навпаки, статична, зберігає і фіксує літературну норму в даний момент, в момент, коли вона була створена, і протягом всього періоду своєї дії вона залишається незмінною. З моменту вироблення і введення в дію кодифікація виступає — і в цьому її особлива суспільна роль — як стабілізатор і регулятор функціонування і розвитку літературної норми. Метою кодифікації, в нашому

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні