Мовна норма - категоріальне поняття культури мови

розумінні, є розкриття і фіксація синхронної динаміки сучасної літературної норми і тим самим створення умов, за яких кодифікація не була б гальмом природного і суспільно зумовленого розвитку літературної норми. Із статичності кодифікації не випливає висновок про те, що вона не може активно впливати на вживання мовних засобів вираження і здійснювати вплив на зміни в узусі та нормі.

Позитивні сторони кодифікації очевидні: вона дозволяє замінити інтуїтивні уявлення про норму знанням норми, допомагає знайти правильне вирішення у складних чи сумнівних випадках, створює умови для викладання єдиної форми літературної мови, сприяє єдності і стабільності літературної мови на всій території її поширення.

Але кодифікації властиві також недоліки — як зовнішні, так і внутрішні. До зовнішніх недоліків її, які не залежать від самої кодифікації, належить типовий для багатьох нормативних описів ригоризм, представлення в них мови у закам'янілому вигляді, відсутність у них вказівок на варіанти і на сфери функціонування варіантів (у межах літературної мови).

Зовнішнім недоліком кодифікації є її невідповідність (звичайно, тільки в окремих випадках) сучасній нормі, орієнтація на стару норму. Деякі дослідники, правда, вважають ретроспективність іманентною ознакою кодифікації, яка відображає "вчорашній день мови". Однак з такою думкою важко погодитись. Кодифікація, яка опирається на об'єктивний опис сучасної мови і своєчасно відображає зміни норм, може позбутися цього недоліку.

Внутрішнім недоліком кодифікації є, власне кажучи, сам факт її існування. Авторитетні посібники, які кодифікують мовну норму, нерідко стають зразком для наступних посібників і довідників, закріплюючи на багато років норму того часу, коли цей посібник створювався. Цю тенденцію підтримує і тенденція стабільності літературної мови.

Кодифікація повинна бути адекватною сучасній для неї нормі

Це основний принцип, який лежить в основі наукової кодифікації літературної мови. І в цьому плані більш небезпечна не передчасна кодифікація того, що ще не стало нормою, не закріпилося (хоча б як один із паралельних варіантів) у літературному вживанні — такі випадки трапляються рідко, а відмова від визнання прав літературної норми за тими явищами, які по суті вже стали нормою, небезпечна орієнтація на стару норму.

Суперечність між динамікою норми і статичністю кодифікації намагався подолати у 1951 році М. Докуліл (НЗЛ, 1988) вимогою, щоб кодифікація мала при своїй статичності і певну перспективну глибину. Тобто треба, щоб кодифікація була в момент свого виникнення перспективною і кодифікувала певні явища в нормі з урахуванням свого майбутнього розвитку. Перспективність кодифікації стає можливою завдяки кодифікації варіантів у літературній нормі і відповідному ставленню до них з боку тих, хто користується мовою, тобто разом з вивченням варіантності норми велика увага приділяється розробці варіантності кодифікації. У працях чеських лінгвістів розроблено два основних принципи кодифікації. По-перше, це науковість кодифікації, тобто детальний аналіз мовного матеріалу, його теоретичне осмислення, а також вивчення досвіду минулих кодифікацій. По-друге, це соціолінгвістичне дослідження того, як носії мови ставляться до кодифікації, як її дотримуються. Обидва ці принципи мають також свій прогностичний аспект, тобто дослідження можливостей подальшої кодифікаційної діяльності.

За твердженням М. Пилинського, розрізнення норми і кодифікації все ще не завжди послідовно проводиться в українській науковій літературі. Недостатньо вивчено взаємовідношення цих двох явищ, зокрема вплив кодифікації на норму,

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні