Національні пріоритети політичної діяльності Миколи Скрипника
У 1923 р. Скрипник опублікував „Історію пролетарської революції на Вкраїні", яка висвітлювала становлення українських політичних партій, а з другого боку ідейні пріоритети старого більшовика. Він визнав розвиток „українського національного руху" до 1917 p. , а далі критика УЦР, „націонал-шовініста" Грушевського, „пацифістських ілюзій" есера Шумського, якого не розстріляли керівники Центральної ради, „тому що не встигли", оцінка УНР як диктатури контрреволюції. Нарком правопорядку був абсолютно переконаний, що питання влади вирішується „не більшістю в парламенті, а збройною силою", відтак не марив демократичними ілюзіями.
Упродовж десяти років, тобто від авторитетного наркомюста до самодіяльного наркома освіти, політична діяльність Скрипника знала періоди піднесення в ієрархії партійно-радянської номенклатури і спаду, визнання його заслуг і послідовного нищення. Напередодні публічного суду над ним, ніби відчуваючи знеславлення, його перші біографи М. А. Рубач та Г. Овчаров видали документально-публіцистичні розвідки про „крицевого більшовика-ленінця", хоча сам Скрипник ще у травні 1928 р
Саме 1927 - 1933 pp. , тобто п'ятирічка Скрипника в Наркомосі, виявилися непростими і доленосними для наркома і культурно-освітнього життя в УСРР. В історичній літературі, яка виходила у наступні роки, оцінка постаті Скрипника віддзеркалювала авторські політичні уподобання, їхні переконання і світоглядні принципи. Радянська історична наука висвітлювала особистість Скрипника, посилаючись на джерела 1930-х pp. , у яких опального наркома визнали ідеологом буржуазного націоналізму. Зарубіжні дослідники, особливо англомовні, копіювали схеми та ідеологеми в українських істориків, які витворили трагічний образ великомученика і „націонал-комуніста". На таких концептуальних засадах написані ґрунтовні праці Д. Мейса з історії націонал-комунізму, Д. Армстронга про український націоналізм. У монографії Д. Мейса та М. Панчука, яку вони опублікували у 1997 р. , постать Скрипника в одному ряду з Шумським, М. Волобуєвим, М. Хвильовим та іншими. 18 Вони наголошують, що між