Національні пріоритети політичної діяльності Миколи Скрипника

Україні розвивалися на підвалинах соцреалізму, а так званий духовний ренесанс в умовах системного нищення УАПЦ та переслідування релігії був звичайною радянізацією. Саме її ідеологом і реалізатором в усіх ділянках суспільного життя виявився Скрипник, обіймаючи ключові посади в уряді.

Усунення з посади наркома освіти Шумського, яке відбулося не без участі та особистого зацікавлення Скрипника, стало справжнім випробуванням для новоявленого лідера Наркомосу УСРР, тому що його діяльність випала на період сталінської доктрини соціалістичної реконструкції народного господарства. Дослідник біографії Скрипника історик В. Ф. Солдатенко вважає, що нарком освіти Ідейно і практично залежав від Сталіна. Можна погодитись з ним стосовно щирості думок наркома, котрий висловлювався з тих чи інших питань культурно-освітнього життя в Україні. Нарком відверто говорив про низький рівень знань учнів та випускників шкіл, про їх інтелектуальну неготовність бути студентами вищих навчальних закладів, хоча „зараз наші завдання не в тім", а в тому, щоб „перевести загальне навчання й ліквідацію неписьменності". Тут йому бракувало прозорливості і „ренесансності", тому що ідея загального навчання виявилася непідйомною для держави, яка відволікла кошти та концентрацію уваги на розвитку вищої освіти, університетська форма і зміст якої була збережена в РСФРР. У грудні 1927 р. журнал „Радянська освіта" опублікував дещо месіанську за назвою статтю Скрипника. Десять заповідей культурного будівництва", яка виявилася його програмою в якості урядовця. Йшлося про п'ятирічний план культурного будівництва, про „піднесення всебічного розвитку української культури й українізації всього нашого культурного життя з забезпеченням культурних і національних потреб усіх національних меншостей України". Він залишається відданим ідеї українізації, але дбає і про коренізацію національних меншостей. У 1927 p. , виступаючи на X з'їзді КП(б)У, Скрипник заявив, що керівництво республіки порушує питання „перед ВКП про державне об'єднання в рамцях УСРР українського народу, що живе поза межами України"

Позиція достатньо радикальна, яка суттєво відрізнялася від принципів українізації партії, що їх обстоював Шумський. Ідея державного об'єднання українців суперечила інтернаціоналістським тенденціям та організаційним підвалинам унітарної держави, а з іншого боку свідчила про національні пріоритети українського більшовика, її не можна ототожнювати з так званим націонал-комунізмом, позаяк Скрипник не займався розбудовою комуністичного оазису українського зразка, а діяв виключно в межах конституції, яка зафіксувала право націй на самовизначення. Можна припуститись думки, що саме протягом 1922 - 1927 pp. Скрипник вважав його одним з ключових, час від часу звертаючи увагу. Заява про державне об'єднання була своєрідним нагадуванням про формальні конституційні права України та її уряду, відтак і республіканської номенклатури.

Наприкінці 1920-х pp. , коли ВКП(б) розпочала соціалістичну реконструкцію економічного і духовного життя суспільства, у поглядах Скрипника відбувся очевидний злам. Він визнає необхідність єдиної системи освіти в СРСР, тобто здав позиції і надбання попередників, тому що в УСРР функціонувала самодіяльна система освіти. Нарком освіти офіційно заявив, що вона не мала „ні на гран національного характеру". У зв'язку з цим малопереконливою є точка зору В. Г. Шарпатого стосовно того, що Скрипник захищав у 1928 - 1933 pp. національні інтереси України. Сумнівною є теза про сам факт наявності „національних інтересів" українського уряду, переважна більшість ключових наркоматів якого була тоді залежною від союзних, крім Наркомосу. Визнання Скрипником доцільності формування єдиної для союзної держави системи освіти фактично започаткувало ліквідацію самодіяльності цього важливого наркомату. Можна погодитись

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні