Національні пріоритети політичної діяльності Миколи Скрипника

з тим, що Скрипник переймався проблемами розвитку національної української культури, але його теоретичні погляди, на моє переконання, не склали „концепцію національно-культурного відродження республіки". У дисертаційних дослідженнях Ю. І. Чирви, В. Л. Борисова також підкреслюється роль Скрипника у становленні національної школи. Дослідники констатують факт, але не завжди аргументовано його доводять. Якщо взяти за показник „національної школи" мову викладання, то безумовно згадані автори мають рацію. Слушним є висновок Г. Г. Єфіменка про те, що однієї мови виявилося замало для утвердження справді національної школи. У промовах і статтях Скрипника початку 1930-х pp. зустрічаються терміни „український національний культурний процес" і „національні інтереси укра­їнського народу", які свідчать про його теоретичні уподобання, але їх змістовне наповнення віддзеркалювало генеральну лінію партії на соціалістичну реконструкцію. Не визнавши системи освіти в Україні національною і виголосивши курс на формування єдиної загальносоюзної, Скрипник унеможливив повноцінне функціонування справді національної школи. Вона існувала за формальними ознаками - мовою викладання, а за принципами розбудови і завданнями була радянською. Нарком ототожнював процеси „національного розвитку" і „соціалістичного будівництва", висловлював занепокоєння з приводу великодержавного шовінізму, хоча знав, що цей тандем теорії і практики означав форсовану інтернаціоналізацію, виразником якої стала уніфікація системи освіти. „Не може бути протиставлення національної політики, - наголошував він у 1930 p
, - політиці соціалістичної перебудови. Нашою соціалістичною перебудовою ми здійснюємо нашу національну політику". Він теоретично обґрунтував положення про культуру національну формою і соціалістичну змістом, хоча насправді вона формально була національною, якщо вилучити з неї мовний аспект. У Скрипника зустрічалися суперечливі оцінки національної сутності культури. Він не визнавав поняття „інтернаціональна культура", а також заперечував „розчинення" національної культури в „інтернаціональних фарбах", тобто фактично протистояв інтернаціоналізації і русифікації духовного життя в Україні, тому надавав особливої уваги розвитку мови. Культуру вважав „національною формою і мовою", але цурався „етнографізму", відтак її народності і самобутності.

Скрипник не мав концепції національно-культурного розвитку українського суспільства, але за посадою наркома освіти та завідуючого кафедри національного питання Українського інституту марксизму-ленінізму займався теоретичними і практичними проблемами. Сам нарком не вважав себе теоретиком національного питання, визнавши ним Сталіна, але у промовах на з'їздах партії та публікаціях надто часто зосереджував увагу на цій політичній проблемі, формуючи собі імідж ідеолога українського націоналізму. Він засуджував Хвильового і Є. Маланюка, твори яких вважав програмою „розгорненого націоналізму", але одночасно виокремлює проблему „теорії подвійної українсько-російської бухгалтерії в національному питанні", тобто засудження націоналізму українського і російського, а не лише одного з них.

Підсумовуючи історіографічний аналіз літератури про політичну діяльність М. О. Скрипника, необхідно зазначити наявність елементів його ідеалізації, виокремлення ролі і місця в національно-культурному розвитку, особливо в українізації. Так, національні пріоритети Скрипника-політика мали місце, але говорити про скрипніківську концепцію національно-культурного відродження України не можна, позаяк її не було у наркома освіти. Він сприяв розвитку мови, літератури, науки, але на теоретико-ідеологічних принципах більшовизму. Його тлумачення суті національної культури суперечило її справжнім функціональним ознакам, а принципи та форми розвитку свідчили про радянізацію духовного життя в Україні, про уніфікацію. Твердження про національне відродження української культури, яке особливо характерне для зарубіжної україніки, не витримує критики, тому що в УСРР відбувалася руйнація традиційної української культури і духовності. Не Скрипник витворив концепцію національно-культурного процесу, а більшовицька національна політика, її принципи, мета

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні