Національно-мовні проблеми у працях О.О. Потебні

що робить відомий народ народом, полягає не в тому, щоб висловлюватися мовою, а в тому, як висловлюватися». Народно-психологічні питання О. Потебня пов’язував з історією окремих мов: «…Основи, що розвиваються життям окремих мов і народів, різні й не замінимі одна одною, але вказують на інші й потребують з їх боку доповнення». Він розглядав мови як різні системи прийомів мислення, що притаманні етнічним спільнотам. Мова сприяє формуванню психологічної спільності народу. Тому, на думку О. Потебні, «. . . кожна дрібниця в будові мови повинна давати без нашого відома свої особливі комбінації елементів думки. Вплив усякої дрібниці мови на думку є в своєму роді єдиний й нічим не замінимий». Мова – активний чинник побудови картини світу. О. Потебня першим сформулював гіпотезу лінгвістичної відносності, що відома в історії науки як гіпотеза Сапіра-Уорфа, згідно з якою наше мислення і способи пізнання світу детерміновані структурою мови [4, с. 4].  


Висновок

Отже, основним предметом у Потебні було дослідження мови як засобу спілкування між людьми, виробленого певним народом

Мова розглядалася ним як активний процес, що пояснює ставлення людини до оточуючого світу. На його думку, це можливо за рахунок зв'язку мови і думки — пізнання дійсності, яке реалізується через слово — одиницю мови, що складається із звукової частини, внутрішньої форми і значення. Учений вважав, що центральну роль у думці відіграє внутрішня форма слова, позначене й усвідомлене уявлення про якийсь предмет чи явище. Вчений вважав, що на першому етапі розвитку мислення слово є засобом поєднання членороздільного звука з образом — чуттєвим уявленням. За О. Потебнею, ускладнення внутрішньої форми слова призводить до появи поняття — узагальненого, абстрактного уявлення. У нього є важливі думки про психологію народів і, зокрема, психології українського народу.

Дослідження вченого ґрунтувалися на місцевому українському матеріалі, були насичені відомостями з фольклору та етнографії. Він відмічав вихідною точкою своїх наукових праць саме малоросійську мову й малоросійську народну словесність, які були йому притаманні, бо він був українцем, що і визначило його заняття наукою походження мови. Потебня звертає найбільшу увагу на психічний бік слова, на відношення між мовою і мисленням, на ті душевні процеси, які відбуваються при відтворюванні і при суспільному житті. Розглядаючи саму суть первісного слова у зв'язку з душевним життям людини, він знаходить у ньому елементи і функції, аналогічні до тих, що їх бачимо в творах мистецтва взагалі і доходить висновку, що первісне слово — це твір мистецтва, це поезія.

В історії мови заслуговує загальної уваги не дослідження звукового вигляду слів, що при всій своїй важливості має лише допоміжне значення, а дослідження того психічного змісту слів, що не існує без мови та витворюється разом зі звуковою зовнішністю слів [1, с. 2].

Фактично, О. Потебня через психологічний підхід у вивченні мови і мовлення впритул наблизився до наявності в них архетипних сутностей, які діють як ключі. В особі цього видатного дослідника мови органічно поєднані ерудиція вченого, інтуїція й знання матеріалу, який видався феноменом за своїм походженням — йдеться про українську культуру.

Підводячи короткі підсумки висловленого, можна стверджувати, що, знайшовши для себе

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні