Національно-мовні проблеми у працях О.О. Потебні

не чим іншим, як власне людським «жорстоким серцем». При­рода розвивається об'єктивно, уявлення ж про неї багато в чому залежать від міфологічної свідомості, успадкованої людиною від минулих епох.

Потебня — автор численних праць із загального мовознавства, фольклористики, літературознавства й етнографії, низки досліджень із питань походження мови, діалектології, фонетики, граматики, етимології української та російської мов. Серед них особливе місце мають фундаментальні праці: двотомник "Пояснення малоросійських і споріднених народних пісень" (1883—1888) і чотиритомник "Із записок з російської граматики" (перші два томи видані в 1874 і 1888 рр. , останні — посмертно, 1899 і 1941 рр. ).

В останні роки життя в Олександра Опанасовича Потебні виникла думка перекласти українською мовою античну класику. І почав він з «Одіссеї», якою цікавився ще в середині 70-х років. Саме тоді прочитав публічну лекцію про цей твір. Олександр Опанасович Потебня серйозно й завзято працював над перекладом, але йому не пощастило завершити свій труд. Востаннє професора в аудиторії на початку вересня 1891 р. , а 11 грудня того ж року він помер. Поховали його в Харкові [4, с. 1-2].  

 

Мовознавчі погляди Олександра Потебні. Його внесок у мовознавство та розвиток національної думки України

Синтаксичні погляди Олександра Опанасовича Потебні справили великий на багатьох видатних дослідників синтаксису, наприклад, на російського мовознавця О. М. Пешковського та російського філолога О. О. Шахматова. Ідеї, висловлені в монографії «Из записок по русской грамматике», згодом увійшли і в курси шкільних граматик. Синтаксичні спостереження дослідника багато в чому не втратили значення й тепер

За цю працю вченому було присуджено повну Ломоносовську премію; його також удостоїли звання члена-кореспондента Академії наук Росії.

Уболіваючи за долю української культури, Олександр Опанасович Потебня намагався зберегти й донести до читача найкращі зразки народної поетичної творчості й твори письменників-класиків. Він виступав як видавець, редактор і перекладач. Сприяв виданню творів І. І. Манжури, невідомого тоді поета, якого високо цінував. За спогадами М. Ф. Сумцова, крім чистоти мови, у його віршах ученого приваблювали самобутність, розмаїтість образів, мужній стиль. Відповідно до умов наукової роботи в Україні ХІХ ст. Олександр Опанасович Потебня викладав в університеті й писав свої праці російською мовою. І лише поетичні спроби засвідчили як його глибоке знання української народної творчості, так і любов до рідної мови [4, с. 2].

Ученого не оминули увагою й визнанням його заслуг перед Батьківщиною за життя: повна Ломоносовська медаль за працю «Из записок по русской грамматике» (1875 р. ), Уваровські медалі в 1878 і 1879 рр. за аналіз праць лінгвістичного та етнографічного характеру, статус члена-кореспондента Російської Академії наук (1875 р. ), дійсний член Товариства любителів російської словесності при Московському університеті (1875 р. ), дійсний член Чеського Товариства наук (1887 р. ). Його також визнали членом Товариства любителів природознавства, антропології і етнографії при Московському університеті в 1891 р. Незадовго до смерті йому присудили Золоту Костянтинівську медаль Російського географічного товариства. Він також був видатним педагогом, Учителем у найвищому розумінні, Вчителем, що приніс на кафедру всього себе — всю багатолітню роботу думки, свої невичерпні знання, любов до істини, філософське світобачення і, що найдорожче,— чисто юнацьке піднесення, одухотворення, яке відразу полонило слухачів. Його студенти у своїх спогадах із теплом та любов’ю

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні