Національно-мовні проблеми у працях О.О. Потебні

згадують, як Олександр Опанасович говорив простою мовою про найскладніші питання лінгвістики.

У своїй філософії мови Потебня підходить до проблеми історичної еволюції форм і засобів вираження думки. На рівні міфологічної свідомості, у світі якої існує народна культура, ми бачимо нерозчленовану єдність образних і поняттєвих сторін мови. Надалі, з переходом до сучасного типу професійно диференційованої культури, відбувається поділ науково-філософського (абстрактно-поняттєвого) і художньо-поетичного (асоціативно-образного) мислення, загальні проформи яких ми бачимо в міфах та інших зразках усної народної творчості [3, с. 1].

Звідси особлива увага Потебні до фольклору й етнографії. Мову він бачив нерозривно пов'язаною з культурою народу. Оскільки творцем мови є народ, то вона уявлялася вченому витвором "народного духу", але водночас і тим, що зумовлює специфіку світосприймання та світогляду кожного народу. У науково-філософському плані Потебня далеко випередив свій час. Загостривши питання про співвідношення мови й мислення, він підготував фунт для вирішення багатьох проблем, посталих перед світовою наукою з кінця XIX ст. , причому часто в сучаснішому розумінні, ніж визнаний основоположник структурної лінгвістики XX ст. Ф. де Соссюр. У першій половині XX ст. ідеї Потебні шодо зв'язку особливостей різних мов з етнопсихологічними і соціокультурними особливостями окремих народів одержали розвиток у працях багатьох видатних учених, які працювали на межі філософії та мовознавства, зокрема М. Трубецького і Г

Шпета. А погляд на міфологію, фольклор і літературу як на похідні (стосовно мови) моделюючі системи через сто років одержав нове життя в тартуській школі Ю. Лотмана. Останнім часом його теоретичні розробки, ше не до кінця проаналізовані сучасниками, викликають дедалі більший інтерес філософів, етнологів та лінгвістів [4, с. 3].

Загальна спрямованість досліджень О. Потебні про походження мови, взаємозв'язок мови і мислення мали значне філософське звучання, змістовну осмисленість і вимагали пошуку відповіді на питання, пов'язані з переробкою чуттєвого досвіду людини діяльністю її свідомості. При розгляді цих питань його не задовольняли як побудови німецької класичної філософії, так і гносеологія метафізичного матеріалізму, Уже в ранніх працях він піддає критиці суб'єктивний і об'єктивний ідеалізм за те, що перший приймає предмети і явища природи за втілення їх ідей, а другий заперечує об'єктивне існування світу. Визнаючи, слідом за Кантом і Гегелем, ідею творчої активності суб'єкта пізнання, Потебня не сприймає також метафізичного та вульгарного матеріалізму, які розглядали пізнавальний образ лише як механічну копію, фотографію дійсності. На основі досягнень сучасної йому науки він стає на шлях визнання первинності матерії і вторинності свідомості, стверджуючи, що якість предметів, їх властивості не можуть існувати в окремій ідеальній сутності від самих предметів. Визнаючи детермінізм (всезагальний універсальний зв'язок предметів і явищ світу), Потебня вказує на об'єктивність причинно-наслідкових зв'язків та відносин, на те, що матерія містить причину в самій собі, де мислення ідеальне є властивістю матерії. Основою пізнання є чуттєвий досвід, джерелом якого виступає об'єктивна реальність [1, с. 1].

Однак, на думку Потебні, чуттєве сприйняття хоча і є основою пізнання, воно ще не дає нам знання субстанції, якості і дії, загального і необхідного, того, що становить фундамент науки. Це стає можливим завдяки наявності у людському мисленні раціональних форм пізнання. Тут Потебня слідує за Кантом, проте на відміну від нього заявляє, що визначальну роль у мисленні

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні