Національно-мовні проблеми у працях О.О. Потебні

увагу також на роль та значення особи в історичних процесах. Він вказував на те, що без участі особи історія перестала б мати людський характер і перетворилася б на теологію. З повагою відносячись до усіх народів і народностей, він був глибоко переконаний в тому, що розвиток цивілізації відбувається в інтересах усього людства. З цієї точки зору виступав проти спроб використання досягнень цивілізації для пригноблення інших народів, стверджуючи, що подібні дії наносять шкоду всьому людству. Основними принципами у взаємовідносинах між народами Потебня вважав рівноправність і взаємоповагу. Постійно звертаючись до історії української мови, народної творчості, теоретично обґрунтовував право кожного народу розвивати свої здібності за допомогою рідної мови.

Вихідні положення та ідеї романтизму, крім О. Потебні, у другій половині ХІХ — на початку XX ст. за умов посилення національно-визвольної боротьби українського народу за свою незалежність залишились співзвучними для таких видатних культурних та політичних діячів України, як М. Василенко, В. Винниченко, В. Липинський, І. Огієнко. Романтизм послуговував їм не тільки в плані теоретичних узагальнень, а й як світоглядні засади. Вироблені під його впливом теоретичні побудови переносились у практичну площину розбудови української національної державності.

Для Потебні мова не е ізольованим феноменом. Вона нероз­ривно пов'язана з культурою народу. Так само, як і німецький філософ В

Гумбольдт, він бачить у мові механізм, що породжує думку. У мові немовби закладено творчі потенції думки. Думка проявляється через мову, де кожний акт мовлення є творчим процесом, в якому повторюється не готова істина, а відбувається постійний процес породження нової.

О. Потебня був упевнений у тому, що основним творцем мови є народ. Мова, писав він, породжується «народним духом», який зумовлює національну специфіку мови. З другого боку, філософ підкреслював роль мови у формуванні «народності» — національ­ної специфіки народу. О. Потебня один з перших застосував ан­тиномії для описання явищ національної мови, ранніх стадій природничих картин світу і, отже, був безпосереднім попередни­ком семіотичного підходу до надмовних феноменів.

Через усі наукові дослідження філософа послідовно прово­диться ідея історизму, єдності теорії і практики, об'єктивного і суб'єктивного. Відомий О. Потебня і своєю критикою форма­лізму. Він показав переходи форми у зміст і навпаки, змісту у форму. Стверджуючи, що «форма не є щось цілком віддільне від змісту, а належить до нього органічно, як форма кристала, рослини, тварини до процесів, що її утворили» [3, с. 1], вчений робить висновок про те, що «граматична форма є елемент значення слова і однорідна з його речовим значенням». «Немає форми, присутність і функції якої пізнавали б інакше, ніж за зв'язком з іншими словами і формами в розмові і мові»

Мова розглядається Потебнею в контексті культури; у міфі, фольклорі та словесності він бачить похідні від мови моделюючі системи. Тому мова ставиться ним у ще одне сутнісне відношення — до народу і народності (нації). Мова є породженням і виявом «народного духу», вона ж окреслює національну самостійність спільноти, кодуючи у структурах твореного нею «проміжного» світу особливий національний світогляд. Убачаючи в мові єдино властиві кожній людині та кожній спільноті спосіб і можливість сприймати світ і мислити його, Потебня гостро протестував проти денаціоналізації загалом і деукраїнізації зокрема

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні