Національно-мовні проблеми у працях О.О. Потебні

як духовного і душевного розтління («Язык и народность», 1895). Адже винародовлювання загрожує зникненням витіснюваної мови, що не може не вести до втрати етнічної самобутності спільноти, оскільки саме мова індивідуалізує як окремі особи, так і нац. загал. Крім того, зникнення хоч би однієї мови (а кожна мова є повною, «глибоко відмінною системою прийомів мислення») вело б до втрати загальнолюдською культурою цілої групи зв’язаних саме з нею мислительних процесів, а в результаті заміни «відмінності мов однією загальнолюдською» людство зазнало б «зниження рівня думки». Бо загальнолюдська культура, за Олександром Опанасовичем, є інтегративним продуктом різних нац. культур, існує через їх взаємодію [1, с. 1].

Діалог культур створює можливості для асиміляції інокультурних елементів, для саморозвитку і, отже, для поступу світової культури. Тож неприпустимим для Потебні є створення умов, які унеможливлюють діалог і вільний національний розвиток: від цього втрачає не тільки утискувана спільнота, а й панівна нація. Так осмислює він мовно-культурні аспекти філософії нац. ідеї. Торкається він і деяких соціально-філософських її граней. Серед основних напрямів своїх досліджень, крім лінгвістики і словесності, Потебня називає народність (націю). Поняття «націоналізм» він витлумачує як світогляд, для якого природною є нац. розмаїтість людства. «Ідея національності здатна сприяти людському поступові, якщо вона стверджує взаємоповагу права народів на самостійне існування та розвиток; коли ж через цю ідею стверджують зверхність однієї спільноти над іншою, то вона набуває реакційного смислу». Рівноправність і взаємоповага є для Потебні модельним варіантом стосунків між націями.

У теоретичній спадщині О. Потебні категорії націології «народ» і «народність», «нація» і «національність», «націоналізм», «інтернаціоналізм», «денаціоналізація» тісно пов’язують з такими категоріями лінгвістики, як «мова» і «мовлення»

Адже народ творить мову, а з мови народжується «народний дух», нею вирізняється «народність», як специфіка народу. Також вчений не схвалював двомовності соціальних класів однієї нації чи цілих народів [2, с. 70].

В часи Потебні іноді набували поширення псевдонаукові «теорії» різного гатунку, котрі виправдовують процеси денаціоналізації, «розчинення» та «поглинання» народів тим, що це, мовляв, є «історично неминучим», «прогресивним», цілком необхідним. Потебня відповідав на це: «Так само можна б і людоїдство виправдати. . . ». Дійсно цивілізоване, гуманне спілкування народів, упевнений український вчений, не передбачає жодної асиміляції чи денаціоналізації, більше того, є повністю несумісним із ними. Асиміляція ж, яка невблаганно призводила, призводить і призводитиме, вважає мовознавець, до дезорганізації суспільства, аморальності, деградації й духовного «опідління». Це є природним наслідком застосування насильницьких засобів з боку панівної, імперської нації і нічого доброго не може нести із собою «за визначенням». Таке явище, як денаціоналізація (взагалі й українців зокрема) вважав неприродним станом та ідентифікував з душевним і духовним розкладом [1, с. 2].

На думку О. Потебні кожний народ, кожна нація вносять свій вклад до розвитку духовної культури людства, що відображає специфіка національної мови й зумовленого нею світосприйняття, яке відображається у різноманітних продуктах народної творчості.

З огляду на це О. Потебня вважає за необхідне розвивати міжнаціональне спілкування, яке сприяє активізації нової плідної діяльності. Таке спілкування «заохочує» нації до самостійного розвитку, подібно до «заохочення», що виникає між квітами, які живлять комах, і комахами, що запилюють квіти. Разом з тим неприпустимим, підкреслює вчений, є створення умов, що

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні