Національно-мовні проблеми у працях О.О. Потебні

2].

У психології мови О. Потебня не шукав готових принципів для пояснення тих чи інших мовних закономірностей, а намагався зрозуміти характер психічного освоєння світу людиною і на цій основі інтерпретувати мову як результат і засіб такого освоєння. Духовне життя людини, її психіка, на думку О. Потебні, детерміновані її внутрішньою природою та впливом зовнішнього світу. Зовнішнє середовище визначає не лише чуттєве відображення світу, а є основою для раціонального пізнання, базисом абстрактних знань.

Досліджуючи історію розвитку мови й думки, О. Потебня прагнув виявити ієрархію творчої діяльності народу, що лежить в основі розкриття історичних закономірностей певної науки. В центрі його уваги постає народна поезія, казки, пісні, міфи тощо. Вищою формою творчості, що здійснюється вже не окремим індивідом, а народом, вказував О. Потебня, є створення та розвиток мови. Мова є особливим видом творчості, який передує всім іншим, готує їх і стає їхньою основою. Зрозуміти процес художньої творчості народу, на його думку, можна за аналогією слова: «Слово тільки тому є органом думки і неодмінною умовою всього пізнішого розвитку, розуміння світу і себе, що спочатку є символом, ідеалом, і має всі властивості художнього твору» [4, с. 3]. Така позиція вченого приводить до розуміння слова як феномену творчості. Слово здійснює найперший і елементарний акт творчого осмислення дійсності, відкриває шлях до духовного збагачення індивіда і народу. Таким чином, поетична природа, образність роблять слово не лише найпростішим елементом художньої творчості, а й засобом пізнання і створення думки. Такий підхід до розуміння єдності думки й образу важливий для сучасної етнопсихології та психології художньої творчості

Визначивши духовно-енергетейну сутність мови, О. Потебня у низці праць порушив проблеми співвідношення етносів (народностей, націй) і їх рідних мов. Його ідеї стають підґрунтям для формулювання важливого лінгводидактичного висновку: «Знання двох мов у ранньому дитинстві — це не володіння двома системами зображення і повідомлення одного і того самого кола думок, це роздвоєння цього кола і. . . забруднення досягнення цілісності світоспоглядання; це заважає науковій абстракції». Було зазначено співвідношення індивідуального і народного, що індивідуальне виростає із національного, яке, у свою чергу, пов'язане з мовою і є явищем глибоко давнім, таким, що сягає сивої давнини». Найвищим виявом народного (етнічного) у його зв'язку з мовою є «словесність, література», у якій найповніше виявляється неповторність народу. Система і структура людських мов, за О. Потебнею, спільні лише за двома ознаками - членороздільність звуків і символічна природа, «решта їх властивостей суть племінна, а не загальнолюдська. Немає жодної граматичної і лексичної категорії, обов'язкової для всіх мов» [3, с. 2]. Мови - це «глибоко відмінні системи прийомів мислення», а тому, на думку вченого, можлива заміна в майбутньому існуючих мов однією мовою - це зниження рівня мислення індивідів. А ще є цікавою думка стосовно використання мови в школі і в сім'ї. О. Потебня зауважував: «Якщо мова школи відрізняється від мови сім'ї, то слід очікувати,

Єдність спілкування визначається єдністю мови. «Правильна, єдина прикмета, за якою ми пізнаємо народ, і разом з тим єдина, не замінима нічим і неодмінна умова існування народу є єдність мови. Вона є інструментом свідомості й елементарного опрацювання думки, і, як інструмент, зумовлює прийоми розумової праці. Тому народність, тобто те,

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні