Нація та національність

нації. Проте, етнічна теорія нації швидко поширилась на Німеччину та країни Східної Європи.

На нашу думку, у Німеччині цьому сприяли її запізнення із переходом до індустріального суспільства, а також поява праць таких вчених, як Гердер. Фіхте та Гегель, котрі романтизували родоплемінний дух давніх часів з його культом крові й ґрунту. Щодо країн Східної Європи, в тому числі й Росії, то їх майже не торкнувся процес переходу до індустріального суспільства, тобто там ще не склались відповідні умови для розуміння й сприйняття нації як політичної спільноти.

Пізніше, вже в 20-30-х роках XX ст. у Німеччині ця теорія була абсолютизована лідерами націонал-соціалізму і використана для підготовки до другої світової війни. В колишньому СРСР, і на це слід звернути увагу; у теоретичній царині з нею повели рішучу боротьбу, а в повсякденному житті взяли на озброєння, ввівши в паспорти радянських громадян пресловуту "п'яту графу" -"національність", яка встановлювалась "за законом крові", тобто за походженням одного з батьків та створивши низку союзних та автономних республік на етнічних засадах.

З кінця 50-х років етнічна теорія нації почала швидко набирати популярності в США та Канаді, потім перекинулась на Західну Європу та решту світу. Почався т. зв. "етнічний ренесанс" та "політизація етнічностей", про що докладно йтиметься у наступному розділі.

Аналіз праць західних вчених свідчить: найбільший вклад у розвиток етнічної теорії нації внесли Г. Нільссон, М. Новак, Е. Сміт та багато інших, кого сьогодні називають "етніцистами". Суть цієї теорії стає зрозумілою вже із назви однієї із надзвичайно популярних робіт Е. Сміта "Етнічні походження націй", яку можна перекласти і як "Етнічні коріння націй"

Останніми роками, пише він, все більше етнічностей поза Західною Європою стали домагатися статусу нації, почали виходити на арену політичного життя і повели боротьбу за створення або відродження своїх власних держав. Так роблять всі етнічності, не дивлячись на свою чисельність, рівень економічного розвитку; запаси природних ресурсів тощо. Це відбувається тому, підкреслює Е. Сміт, що "для того, щоб вижити, етнічність має набути деяких атрибутів нації".

Цю точку зору поділяє і П. Ван Ден Берг. При цьому він дає наступне визначення: "нація - це політично свідома етнічність, яка домагається права на державність завдяки тому, що є етнічністю".

І саме ці етнічності отримали в західній етнополітологи назву "нація - група", "етнічна нація" або просто "етнонація". "Нація-група, І пише професор Південно-Каліфорнійського університету Гуннар Нільссон, - це етнічна група, яка стала політично мобілізованою на засадах етнічних групових цінностей. Ми прийняли термін "нація-група" для того, щоб підкреслити відмінності між нашою (етнічною - O. K. ) концепцією та поширеною серед вчених і політиків практикою вживати термін "нація-держава" або "нація" як синоніми терміну "держава".

Такої ж думки і професор політології університету в Глазго Джеймс Келлас. "В багатьох роботах, - свідчить він, - термін "етнонація" вживається для того, щоб відрізнити етнічну націю від "нації" в розумінні "держава". . . "Етнічна нація" вживається там, де нація складається із однієї етнічної групи; "соціальна нація" - там, де кілька етнічних груп становлять одну націю".

Отже, як слушно визнає Е. Сміт, етніцисти, тобто прихильники етнічної теорії, "розглядають націю як велику політизовану

<< 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні