Найбільш впливові напрями соціологічної теорії XX століття
Сучасна антропологія датується тим періодом, коли дослідники перестали вдовольнятися цим підходом і почали проводити тривалі польові дослідження різних культур світу. Двома ініціаторами польових антропологічних досліджень були британський автор, на якого істотно вплинули ідеї Дюркгайма, А. Р. Редкліф-Браун (1881—1955) та Броніслав Малиновський (1884—1942), поляк, який провів багато років у Британії. Малиновський здійснив деякі з найвідоміших антропологічних досліджень, провівши багато часу на Тробріанських островах у Тихому океані. Редкліф-Браун досліджував життя мешканців Андаманських островів, які населяли архіпелаг неподалік від узбережжя Бірми.
Обидва, і Редкліф-Браун, і Малиновський, стверджують, що ми маємо вивчати суспільство або культуру у цілому, якщо хочемо зрозуміти його головні інституції і те, чому його члени поводяться так, а не інакше. Ми можемо, наприклад, аналізувати релігійні вірування й традиції суспільства, тільки продемонструвавши, як вони співвідносяться з іншими інституціями в їхніх межах, оскільки різні частини суспільства розвиваються у тісному взаємозв'язку.
Досліджувати функцію соціальної практики або інституції — значить аналізувати той вклад, який ці практика чи інституція вносять у безперервність суспільства в цілому
Версія функціоналізму Мертовна. Функціоналізм «обернувся» до соціології завдяки творам Толкота Парсонса (1952, 1966) та Роберта К. Мертона, кожен з котрих розглядав функціональний аналіз як ключ до розвитку соціологічної теорії та досліджень. Особливо впливовою виявилася Мертонова версія функціоналізму, яка, зокрема, сприяла консолідації зусиль цілого покоління американських соціологів, але, крім того, широко застосовувалась і в інших країнах. Мертон запропонував більш ґрунтовний варіант функціонального аналізу, ніж пропоновані Редкліфом-Брауном або Малиновським. Водночас він адаптував його до дослідження індустріалізованих суспільств, які за певними базовими характеристиками відрізнялися від примітивніших культур, що їх вивчали антропологи.
Мертон розрізняє явні і латентні функції. Явні функції — це ті, які відомі і властиві учасникам конкретного виду соціальної діяльності. Латентні функції є наслідками діяльності, про яку учасники не знають (Merton, 1957). Щоб проілюструвати цю різницю, Мертон наводить приклад «танцю дощу», який виконують індіанці племені гопі в Нью-Мехіко. Гопі вірять, що такий ритуал принесе дощ,