Наукове дослідження
1. НАУКОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ, ЙОГО ПРИНЦИПИ І СТРУКТУРА
Методологія науки
Наука — це сфера й особливий вид діяльності людини, результатом якої є нові знання про дійсність, що відповідають критерію істинності.
Наука — це сукупність (система) знань, отриманих за допомогою наукового методу.
Наука як вид діяльності характеризується методом.
Метод — це сукупність способів і операцій практичного й теоретичного пізнання дійсності, які визнані науковим співтовариством за норму (за Т. Куном [7]).
Норма наукового дослідження характеризується парадигмою.
Парадигма — це загальновизнаний еталон (зразок) наукового дослідження (тобто його правила і стандарти), що включає закон, теорію, їх практичне застосування, принципи, метод, оснащення і т. ін.
Наука як сукупність знань (результат), отриманих за допомогою наукового методу, повинна відповідати критерію істинності.
Атрибути (ознаки, властивості) науки як сукупності знань:
· повнота, вірогідність, систематичність;
· верифікованість (можливість бути перевіреною).
Мета науки — пошук істини.
Ідеал наукового пошуку — відкриття законів (тобто теоретичне пояснення дійсності).
Засіб пошуку істини — наукове дослідження.
Наукове дослідження
Нормативний процес наукового дослідження:
1. Ідентифікація проблеми.
2. Огляд літератури з проблеми.
3. Висування гіпотези (гіпотез).
4. Планування дослідження.
5. Здійснення дослідження.
6. Інтерпретація даних.
7. Спростування або підтвердження гіпотези (гіпотез).
8. У разі спростування старої гіпотези — висування нової та її перевірка.
9. Підготовка наукового звіту.
Будь-яке дослідження здійснюється не ізольовано, а в межах цілісної наукової програми або напрямку
Приклад: програма Б. Ломова “Вивчення впливу процесу спілкування на когнітивні процеси”.
Окремі дослідження: вивчення динаміки та ефективності спільного вирішення сенсорних задач; запам’ятовування матеріалу; порівняння процесів індивідуального і групового мислення тощо.
Відповідність реального дослідження ідеальному — внутрішня валідність (2).
Відповідність реального дослідження об’єктивній реальності — зовнішня валідність (3).
Відповідність ідеального дослідження об’єктивній реальності — прогностична валідність (1).
Теорія та її структура
Основні поняття: теорія як система знань; елементи теорії; форми теоретичного знання; компоненти теорії; види теорій; паралельні теорії.
Теорія є внутрішньо несуперечливою системою знань про частину реальності. Це найвища форма наукового знання.
Елементи теорії логічно залежать один від одного.
Форми теоретичного знання: закони, класифікації і типології, моделі, схеми, гіпотези і т. ін.
Компоненти теорії:
1. Емпірична основа (факти, закономірності).
2. Базис — початкові умовні припущення (аксіоми, постулати, гіпотези), що описують ідеалізований об’єкт теорії.
3. Логіка теорії — правила логічного висновку.
4. Множинність тверджень, які базуються на теорії.
Емпірична основа теорії є результатом інтерпретації даних експерименту і спостереження.
Постулати і припущення є наслідком раціональної переробки продуктів інтуїції. Вони пояснюють емпіричну основу теорії.
Ідеалізований об’єкт теорії — це знаково-символічна модель частини реальності.
Правила логічного висновку є похідними від метатеорії.
Аксіоматичні теорії будуються на основі системи аксіом, доведень яких теорія не містить.
Гіпотетико-дедуктивні теорії базуються на припущеннях, які мають емпіричну, індуктивну основу.
Прикладами якісних теорій вважають концепцію мотивації А. Маслоу, теорію когнітивного дисонансу Л. Фестінгера, екологічну концепцію сприйняття Д. Гібсона [3, c. 18].
Формалізовані теорії формулюються з