Необхідність і суть інформаційного сервісу

ознаки, наприклад: інформація використовується як один з економічних ресурсів з метою підвищити ефективність виробництва, зміцнити конкурентоспроможність, стимулювати інновації; вона формує інформаційний сектор в економіці, що зростає швидше за інші; інформація стає предметом масового споживання суспільства, формуючи ринок глобального інформаційного середовища, де здійснюються процеси обміну інформаційними продуктами і послугами.

Інформаційні продукти і послуги існують у матеріалізованій (видання, бази даних, роздруківки, екрани) і не матеріалізованій (усне інформування, інформаційний пошук за дорученням клієнта тощо) формах, хоча класична політична економія взагалі не розглядає інформацію та ІПП як товар, а лише як нематеріальну категорію. Однак завдяки праву на використання ІПП набувають товарної форми й у цій формі виступають на ринку поруч зі звичайними товарами. Тобто «інформаційний ринок» є частиною ринку, де предметом є специфічний товар — інформаційні продукти і послуги. Існують різні підходи до його визначення. Інтернаціональна природа інформації обумовлює те, що ринок ІПП не може орієнтуватися винятково на комерційні принципи і бути замкнутим у межах офіційних кордонів держави. Він характеризується максимальним ступенем відкритості, чому сприяє і розвиток телекомунікацій, а знання під час споживання не витрачаються, а породжують якісно нову інформацію і використовуються необмежену кількість разів. Обмеженням на корисне споживання інформації може бути тільки термін її старіння.

Відомо, що інформаційний сектор економіки США почав формуватися у 50-х роках ХХ ст. і у 70-х роках складав 46 % валового національного продукту країни. Сьогодні жодна галузь промисловості чи сфери послуг вже не може ігнорувати значення цього сектору, оскільки індустрія переробки інформації включає обчислювальну техніку, зв’язок і телекомунікації, виробництво інформаційних продуктів і послуг. Вже у 1985–1987 рр

темпи зростання зазначеного сегмента ринку в промислово розвинених країнах випереджали темпи зростання товарної продукції та експорту грошового капіталу (середньорічні темпи збільшення обсягів продажу на інформаційному ринку становили 16–25 %). Інформаційні ресурси набули стратегічного значення, а великі промислові компанії стали одночасно і лідерами на ринку інформаційних продуктів і послуг, вважаючи, що використання інформаційних технологій — один з найбільш ефективних засобів підвищення конкурентоспроможності своєї продукції.

У інформаційному суспільстві змінюються і функції державного управління. Частина коштів державних бюджетів, що постійно збільшується, спрямовуватиметься на створення баз даних національного і наднаціонального масштабу, удосконалення каналів і засобів збору і поширення інформації. Тому вимоги економічності, розумної достатності й ефективності інформаційних технологій, що застосовуються, зумовлюють необхідність системного підходу до цього питання.

В Україні відбувається постійний перерозподіл ресурсів, знань, досвіду, державні органи НТІ дедалі більше займаються інформаційною діяльністю на комерційній основі, диверсифікують свої зусилля у різних областях інформатики, маркетингу, патентно-ліцензійної діяльності. У свою чергу підприємницький сектор бере активну, але неконтрольовану і некоординовану участь у формуванні державних ресурсів НТІ. Постає необхідність поєднання зусиль державного та комерційного секторів господарювання на функціональному підгрунті. За здійснення такої політики необхідно враховувати, що державні інформаційні органи, які не отримують спеціальний статус від уряду, з неминучістю стають комерційними за суттю і державними за формою (внаслідок заборони їх приватизації). Це спричиняє появу фінансових і професійних зловживань. Зауважимо, що структурі комерційного сектору подібне непритаманне, за винятком надзвичайних випадків, оскільки вони вирішують інформаційні завдання, що стоять перед ними, за рахунок власних коштів і ресурсів.

Сьогодні

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні