НІКОЛА БУАЛО-ДЕПРЕО

БУАЛО-ДЕПРЕО, Нікола (Boileau-Despreaux Nicolas, - 1636 у Парижі — 1711, там само) — французький письменник, теоретик

Буало-Депрео народився у Парижі в сім'ї заможного буржуа, адвоката, чиновника паризького парламенту. Його біографія нічим не прикметна. Як і більшість тогочасних юнаків, він здобув освіту в єзуїтському колежі, згодом студіював у Сорбонні богослов'я та право, проте не мав особливого потягу ні до юридичної, ні до духовної кар'єри. Ставши після смерті батька матеріально незалежним, Буало-Депрео міг цілком віддатися літературі, достатньо вільно висловлювати свої думки та оцінки.

Перші вірші Буало-Депрео з'явилися друком у 1663 р. З-поміж них привертають увагу «Станси до Мольєра «з приводу його комедії «Урок дружинам». У запеклій боротьбі, яка розгорнулася навколо цієї п'єси, Буало-Депрео зайняв цілком недвозначну позицію: він привітав комедію Ж. Б. Мольєра як проблемний твір, у якому порушуються глибокі моральні питання.

Протягом 60-х pp. XVII ст. Буало-Депрео опублікував дев'ять віршованих сатир. Тоді ж написав пародійний діалог у манері Лукіана «Героїроманів» («Dialogue les heros de romans», опубл. у 1713 p. ). Використовуючи сатиричну форму «Діалогів мертвих» Лукіана, Буало-Депрео вивів псевдоісторичних героїв прецезійних романів, які опинилися у потойбічному царстві перед Плутоном і Міносом і з мудрецем Діогеном. Стародавні люди дивуються з приводу дивних і недоречних промов і вчинків Кіра, Александра Македонського та інших героїв романів, вони насміхаються з їхньої неприродної манери висловлюватися, надуманих почуттів. Наприкінці з'являється героїня поеми Ж. Шаплена «Діва» — Жанна Д'Арк, яка ледве читає «важкі», беззмістовні вірші старого поета.

Починаючи з 60-х pp. , Буало-Депрео заприятелював з Мольєром, Ж

де Лафонтеном і особливо — Ж. Расіном. У ці роки його авторитет як теоретика та літературного критика був уже загальновизнаним. Наступне десятиліття прикметне тим, що Буало-Депрео, окрім «Поетичного мистецтва», опублікував дев'ять послань, «Трактат про прекрасне» та іроїкомічну поему «Налой» («Lutrin», 1678).

У 1677 р. Буало-Депрео отримав разом із Ж. Расіном почесну посаду королівського історіографа. Проте саме з цього моменту помітно знизилася його творча активність. П'ятнадцятилітнє «мовчання» поета було характерним симптомом духовної атмосфери тих років. Лише у 1692 р. він повернувся до поезії і написав ще три сатири і три послання. У 90-х pp. Буало-Депрео створив також теоретичний трактат «Критичні міркування з приводу деяких місць у ритора Лонґіна» (« Reflexions critiques sur quelque passages du rheteur Longin», 1694) — результат полеміки, розпочатої Ш. Перро на захист сучасної літератури. У цій полеміці Буало-Депрео виступив рішучим прихильником стародавніх авторів.

Останні роки Буало-Депрео були затьмарені важкими хворобами та самотністю. Він надовго пережив своїх друзів, а його власна теорія поступово перетворювалася в руках педантів і епігонів у застиглу догму.

Буало-Депрео вступив у літературу як поет-сатирик. Прикладом для нього були давньоримські поети — Горацій, Ювенал, Марціал. Головні теми сатир Буало-Депрео — суєтність і беззмістовність столичного життя (сатири І і VI), дивацтва та помилки людей, які поклоняються багатству, суєтній славі, репутації, моді (сатира IV). УIII сатирі опис званого обіду, на якому повинні бути присутніми модні знаменитості (Мольєр, який читатиме «Тартюфа»), став приводом для іронічного змалювання цілої вервечки персонажів. Особливо слід виокремити сатиру, в якій становій бундючності вельмож, котрі пишаються «шляхетним походженням», Буало-Депрео протиставляє шляхетність душі, моральну чистоту та силу розуму, що притаманні

1 2 3 4

Схожі роботи