НІКОЛА БУАЛО-ДЕПРЕО

регламентованою формою. Найдетальніше він висловлюється про сатиру, особливо близьку йому як поету.

У цілому ліричним жанрам відведено значно менше місця у порівнянні з «великими» жанрами — трагедією, епопеєю, комедією, яким присвячена третя, найважливіша пісня «Поетичного мистецтва». Тут трактуються вузлові, принципові проблеми поетичної та загальноестетичної теорії і перш за все проблема «наслідування природи». Естетичний вплив у поетичній теорії Буало-Депрео нерозривно пов'язаний з етичним. З цього випливає і друга вузлова проблема естики класицизму — проблема правди і правдоподібності. Буало-Депрео розвиває її в дусі раціоналістичної естетики. Він проводить межу між правдою, тобто реальним фактом чи історичною подією, і художньою вигадкою, створеною за законами правдоподібності, і критерієм правдоподібності вважає при цьому не значну, загальноприйняту думку, а вічні універсальні закони розуму. Поняття правдоподібного в естетиці Буало-Депрео тісно пов'язане з принципом узагальнення: не одинична подія, а лише те спільне, що притаманне людській природі в усі часи. Це коло питань приводить Буало-Депрео до рішучого заперечення будь-якого суб'єктивізму, висунення на перший план особистості поета.

Від цих загальних питань Буало-Депрео переходить до конкретніших правил побудови драматичного твору: зав'язка повинна вводити в дію негайно, без утомлюючого деталізування; розв'язка також повинна бути швидкою і несподіваною, а герой — «залишатися собою», тобто зберігати цільність і послідовність задуманого характеру. Проте в ньому повинні поєднуватися велич і слабкокості, інакше він не зацікавить глядача. Формулюється і правило трьох єдностей (з одночасною критикою іспанських драматургів, які не дотримувалися його), і правило винесення «за лаштунки» найтрагічніших подій, про які слід лише повідомляти.

Переходячи до епопеї, Буало-Депрео спирається на приклад стародавніх авторів, головним чином на Вергілія та його «Енеїду»

Епічні ж поети нового часу піддаються різкій критиці, яка зачіпає не лише сучасних французьких авторів, а й Т. Тассо. Основний предмет полеміки — використання ними християнської міфології, якою зони намагалися замінити античну. Буало-Депрео рішуче виступає проти такої заміни, оскільки антична міфологія приваблює його своєю людяністю, прозорістю алегорій, які не суперечать розуму; у християнських дивах він убачає фантастику, несумісну з переконаннями розуму.

Неприйнятною для Буало-Депрео була і псевдонаціональна героїка, яка прославляла королів і полководців раннього Середньовіччя. Буало-Депрео поділяв загальну для його часу неприязнь до Середньовіччя як до епохи «варварства». В цілому жодна з епічних поем XVII ст. не могла подати гідного взірця цього жанру.

У своїх міркуваннях про комедію Буало-Депрео орієнтується на серйозну повчальну комедію характерів, представлену в античності Менандром і особливо Теренцієм, а в сучасності — Мольером. Найвищим зразком серйозної комедії він вважав «Мізантропа», але різко заперечував традиції народного фарсу, які вважав грубими та вульгарними.

У четвертій пісні Буало-Депрео знову звертається до загальних питань, з-поміж яких найважливіші — моральне обличчя поета та критика, суспільна відповідальність літератора.

Багато чого у «Поетичному мистецтві» є даниною часу, конкретним смакам і суперечкам тієї епохи. Проте найзагальніші проблеми, поставлені Буало-Депрео, зберегли своє значення і для розвитку художньої критики у наступних епохах: це питання про суспільну та моральну відповідальність письменника, високу вимогливість до свого мистецтва, проблема правдоподібності та правди, етичного начала в мистецтві, узагальнено типізованого відображення дійсності. Беззаперечний авторитет Буало-Депрео в раціоналістичній поетиці класицизму зберігався протягом більшої частини XVIII ст.

Українською мовою віршований трактат «Поетичне мистецтво «переклали

1 2 3 4

Схожі роботи