Норми редагування

до до­ся­г­нен­ня поста­в­ле­ної ме­ти — отри­ман­ня фі­нан­со­во­го при­бу­т­ку.

Ви­хо­дя­чи з по­да­но­го, мо­ж­на ствер­джу­ва­ти, що ма­к­си­мі­за­ція по­ту­ж­но­с­ті нор­ма­ти­в­ної ба­зи є не­до­ці­ль­ною. Зві­д­си ви­пли­ває ви­сно­вок: по­ту­ж­ність нор­ма­ти­в­ної ба­зи слід ви­би­ра­ти оп­ти­маль­ною, тобто від­по­ві­д­но до при­йня­тих кри­те­рі­їв оп­ти­мі­за­ції та до на­яв­них ви­б­ра­них об­ме­жень.

7. Вибір нормативної бази

На­ма­ган­ня ство­ри­ти єди­ну і спі­ль­ну для всіх ЗМІ нор­ма­ти­в­ну ба­зу не­од­но­ра­зо­во і в усі ча­си по­вто­рю­ва­ли в ба­га­тьох су­с­пі­ль­с­т­вах. Остан­ні­ми в ХХ сто­літ­ті бу­ли спро­би ство­ри­ти фа­ши­ст­сь­ку (ге­б­бе­ль­сів­сь­ку) та ко­му­ні­с­ти­ч­ну (ле­нін­сь­ку) те­о­рії ре­да­гу­ван­ня. Про­те та­кі спро­би ра­но чи пі­з­но че­рез іс­ну­ван­ня в су­с­пі­ль­с­т­вах рі­з­них со­ці­аль­них груп із рі­з­ни­ми жит­тє­ви­ми ці­ля­ми, а, зна­чить, і рі­з­ни­ми жит­тє­ви­ми тра­ди­ці­я­ми, за­зна­ва­ли кра­ху.

Про­ана­лі­зу­ва­в­ши ска­за­не, вва­жа­є­мо до­ці­ль­ним ви­ді­ли­ти дві кар­ди­наль­но рі­з­ні те­о­рії ре­да­гу­ван­ня: мо­ні­с­ти­ч­ну й плю­ра­лі­с­ти­ч­ну. Мо­ні­с­ти­ч­на те­о­рія ре­да­гу­ван­ня вста­но­в­лює, що в су­с­пі­ль­с­т­ві всі без ви­ня­т­ку ЗМІ зав­жди по­вин­ні ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти в мо­де­лях ре­да­гу­ван­ня тіль­ки од­ну спі­ль­ну для всіх нор­ма­ти­в­ну ба­зу. На про­ти­ва­гу цьо­му, плю­ра­лі­с­ти­ч­на те­о­рія ре­да­гу­ван­ня вста­но­в­лює, що в су­с­пі­ль­с­т­ві за на­яв­но­с­ті спі­ль­ної для всіх нор­ма­ти­в­ної ба­зи кон­к­ре­т­ні ЗМІ мо­жуть па­ра­ле­ль­но ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти ін­ди­ві­ду­аль­ні нор­ма­ти­в­ні ба­зи, ко­т­рі є під­м­но­жи­на­ми спі­ль­ної та вклю­ча­ють, крім то­го, на­віть ін­ди­ві­ду­аль­ні нор­ми цих ЗМІ.

У пе­в­но­му ро­зу­мін­ні ре­да­гу­ван­ня схо­же з юри­с­п­ру­де­н­ці­єю: во­но роз­г­ля­дає і те, що є, і те, що по­вин­но бу­ти (те, що є фа­к­ти­ч­но в по­ві­до­м­лен­ні, й те, що по­вин­но бу­ти в ньо­му згі­д­но з іс­ну­ю­ч­ни­ми нор­ма­ми). У цьо­му ро­зу­мін­ні во­но по­в­ні­с­тю вкла­да­є­ть­ся в де­о­н­ти­ч­ну ло­гі­ку, яку по­ча­ли ак­ти­в­но роз­ви­ва­ти у дру­гій по­ло­ви­ні ХХ сто­літ­тя (7). Ця ло­гі­ка дає змо­гу ма­ні­пу­лю­ва­ти з нор­ма­ми, чо­го по­пе­ре­дні ло­гі­ки — на­при­к­лад, фор­маль­на — не до­зво­ля­ли.

У де­о­н­ти­ч­ній ло­гі­ці ви­ко­ри­с­то­ву­ють що­до нор­ма­ти­в­них баз та­кі мо­даль­но­с­ті, як “обов’язково”, “дозволено”, “заборонено”, згі­д­но з яки­ми:

— обов’язковим у по­ві­до­м­лен­ні є те, від чо­го не мо­ж­на утри­ма­ти­ся (ін­ши­ми сло­ва­ми, обов’язковими є ті нор­ми, не до­три­му­ва­ти­ся яких за­бо­ро­не­но);

— до­зво­ле­ним у по­ві­до­м­лен­ні є те, від до­три­ман­ня чо­го не обов’язково утри­му­ва­ти­ся (ін­ши­ми сло­ва­ми, до­зво­ле­ним у по­ві­до­м­лен­ні є те, що не за­бо­ро­не­но нор­ма­ми);

— за­бо­ро­не­ним у по­ві­до­м­лен­ні є те, від чо­го слід обо­в’яз­ко­во утри­му­ва­ти­ся (ін­ши­ми сло­ва­ми, за­бо­ро­не­ним у по­ві­до­м­лен­ні є те, що не є до­зво­ле­ним нор­ма­ми)

Вка­за­ний прин­цип “дозволеності” від­рі­з­няє мо­ні­с­ти­ч­ну й плю­ра­лі­с­ти­ч­ну те­о­рії ре­да­гу­ван­ня, а са­ме: він зав­жди при­су­т­ній у плю­ра­лі­с­ти­ч­них те­о­рі­ях і від­су­т­ній — у мо­ні­с­ти­ч­них. Та­кий по­діл, до ре­чі, згі­д­но з де­о­н­ти­ч­ною ло­гі­кою від­по­ві­дає по­ді­лу су­с­пільств на лі­бе­раль­ні й де­с­по­ти­ч­ні.

Ко­ли що­до мо­ні­с­ти­ч­ної те­о­рії ре­да­гу­ван­ня, за­га­лом, усе зро­зу­мі­ло (за ці­єю те­о­рі­єю всі нор­ми обо­в’яз­ко­ві для ви­ко­ри­с­тан­ня зав­жди і в усіх си­ту­а­ці­ях), то сто­со­в­но плю­ра­лі­с­ти­ч­ної слід да­ти до­да­т­ко­ві по­яс­нен­ня. У плю­ра­лі­с­ти­ч­них те­о­рі­ях най­ча­с­ті­ше іс­нує під­м­но­жи­на норм (яд­ро), яку ви­ко­ри­с­то­ву­ють усі без ви­ня­т­ку ЗМІ. Окрім норм яд­ра, ЗМІ до­да­ють до сво­їх нор­ма­ти­в­них баз ще нор­ми з пе­ри­фе­рії ці­єї мно­жи­ни. Так, од­ні ЗМІ мо­жуть до­да­ва­ти по­лі­тич­ні, ін­ші — ре­лі­гій­ні, ще ін­ші — ес­те­ти­ч­ні чи суб’є­к­ти­в­ні нор­ми то­що. Мо­же бу­ти й так, що ЗМІ, ви­зна­ю­чи біль­шість норм, від­мо­в­ля­ю­ть­ся від до­три­ман­ня яки­хось окре­мих (по­лі­тич­них, ети­ч­них і т. д. ).

У лі­бе­раль­них су­с­пі­ль­с­т­вах

1 2 3 4 5 6