Норми української мови в професійному спілкуванні

в 1928 році в Харкові відбулася Всеукраїнська правописна конференція, яка схвалила новий, розширений український правопис. У ньому було збережено традиційну графіку, доопрацьовано орфографію (вона орієнтувалася на східноукраїнські і західноукраїнські традиції) і вперше внормовано пунктуацію. Проте цей правопис використовувався недовго: у 1933 р. його було заборонено як «націоналістичний» і замінено іншим, який орієнтувався лише на східноукраїнські традиції і російську мову. До 1939 року правопис 1928 року використовувався в Західній Україні, до сьогодні ним послуговується значна частина української діаспори.

 У радянській Україні правопис видавався також 1946 року (підготовлений під керівництвом академіка Л. Булаховського) та з невеликими змінами й доповненнями - в 1960 році (2-ге видання).

 Протягом наступних тридцяти років український правопис не перевидавався, незважаючи на потреби шкільної та вищої освіти, і став мало не бібліографічною рідкістю. Крім того, мова не стоїть на місці: з'являються нові слова, терміни, триває процес запозичання, розширюється сфера функціонування української мови. З огляду не це на початку 90-х років виникла гостра потреба в новому виданні правопису. Було створено представницьку Орфографічну комісію, яка підготувала свій проект українського правописного кодексу, що 1990 року вийшов друком (3-тє видання). У серпні-вересні 1991 року на Міжнародному конгресі україністів було прийнято постанову про потребу вироблення єдиного правопису для всіх українців, що проживають як в Україні, так і за її межами. Орфографічна комісія НАН України частково підтримала цю постанову, було враховано висловлені зауваження і в 1993 р. вийшов новий "Український правопис". Це 4-те видання правопису, чинне на сьогодні.

 Однак робота над удосконаленням українського правопису триває. У 2000 р. Інститут мовознавства НАН України опублікував для широкого обговорення "Проєкт нової редакції українського правопису», у якому зроблено спробу, зокрема, повернути деякі норми правопису 1928 р. , напр. :

 послідовно писати т у запозиченнях з грецької на місці ? (катедра, маратон, міт як математика, бібліотека, хризантема);

 буквосполучення au передавати ав (авдиторія, автотренінг, інавгурація, лавреат як лавр, автобіографія, автентичний);

 писати ія в коренях запозичених слів (діяспора, матеріяли, геніяльний як колекція, Індія);

 розмежувати закінчення іменників ІІІ відміни в родовому і давальному відмінках (родовий – радости, вічности, любови, давальний - радості, вічності, любові);

 писати проєкт з є, оскільки це слово спільнокореневе з латинізмами об'єкт, суб'єкт) тощо.

Література

  1. Волкотруб Г. Й

Стилістика ділової мови. – К. , 2002.

2. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. - Львів, 1990.

3. Ботвина Н. В. Офіційно-діловий та науковий стилі української літературної мови. – К. , 1999.

4. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови. – Тернопіль, 2000.

5. Український правопис. – К. , 1993.

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні