Нова історична школа та соціальний напрям

Нова історична школа та соціальний напрям

У 70-х роках XIX ст. в Німеччині утворилася нова історична школа, ядро якої склали: Г. Шмоллер (1838—1917), Л. Брентано (1844—1931) і К. Бюхер (1877—1930). Головна відмінність нової історичної школи від попередньої, яку стали називати старою, поля­гала в тім, що її лідери аналізували особливості соціально-економіч­ного розвитку країни на новому етапі — етапі переходу до монопо­лістичного капіталізму, посилення націоналістичних, мілітаристсь­ких тенденцій у політиці об'єднаної Німеччини, зростання класової конфронтації та ідеологічних суперечностей у суспільстві — і нама­галися розробити конструктивні програми «класового миру» і соці­ального партнерства. Саме її представники заклали основи буржуа­зно-реформістських концепцій соціальної політики. Водночас своїм важливим завданням ця школа вважала теоретичну та ідеологічну боротьбу з марксизмом як новою впливовою течією в робітничому русі Німеччини.

Засновником нової історичної школи вважають професора Бер­лінського університету Густава Шмоллера, який очолив праве консервативне крило економістів. Головний його твір — «Основи загального вчення про народне господарство» — хоча багато в чому і базувався на принципах і методах старої історичної школи В. Рошера і Б. Гільдебранда, проте в методологічному плані був суттєво іншим.

Основними теоретичними засадами, що визначали світогляд нової плеяди німецьких учених, були емпіризм, описовий підхід до вивчення економічних явищ і процесів, заперечення абстракт­но-теоретичного методу пізнання дійсності, накопичення історич­них фактів та статистичних даних для майбутнього раціонального мислення.

Нова історична школа у своїх дослідженнях наголошувала на­самперед на історичному аспекті, ігноруючи при цьому логічний аналіз, який мав би бути неминучим наслідком описування послідо­вної низки подій

Своє завдання — «поглиблення історичного мето­ду» — представники даної течії бачили в написанні великих моно­графій з окремих питань господарського розвитку Німеччини (економіки міст, торгових гільдій, ремісничих цехів та окремих під­приємств), уникаючи аналізу проблем макроекономічного рівня.

Шмоллер сформулював це завдання так: «особливо важливо з'ясувати передовсім виникнення окремих господарських інститу­цій, а не всього народного господарства або універсального світово­го господарства. Немає потреби ставити широкі історичні проблеми, необхідно за допомогою строгого історичного методу вивчати оди­ничне». Він виходив з того, що народне господарство в цілому за­лишається незмінним, відбуваються лише часткові зміни в його окремих ланках. Такий підхід звужував спектр досліджень до інтер­претації одиничних, окремих форм виробничих відносин, не роз­криваючи їхньої суті.

У застосуванні методу історизму німецькі вчені безумовно мали заслуги, проте, заперечуючи єдність логічного та історичного мето­дів аналізу, вони значно знизили науковість своїх концепцій. Теорія і історія, як відомо, взаємозалежні: історія сама по собі не повна, а теорія без історії неадекватна. Недооцінивши важливість теорії, представники даної концепції, природно опинилися позаду вчених інших економічних шкіл, у тім числі і своїх попередників. Так, нова історична школа заперечувала найбільш плідну ідею класиків, щодо визнання об'єктивності економічних законів, закономірного харак­теру розвитку економічного життя суспільства. Хоча Шмоллер і ви­знавав, що економічні закони існують, але був переконаний, що во­ни не можуть бути сформульовані за допомогою методів класичної політекономії. Він стверджував, що теорія має грунтуватися на істо­ричній основі, яка, у свою чергу, спирається на емпіричні факти. Саме таке завдання він ставив самому собі — сформулювати закони на підставі емпіричних фактів.

Найбільшою заслугою економістів нової історичної школи було те, що вони задовго до Дж. Кейнса поставили питання про регулю­ючу й спрямовуючу роль держави у господарському

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні