Новаторські ідеї Вільяма Петті і їх значення для розвитку економічної науки

він підходить з позиції пропорційного обміну, що визначається витратами праці на виробництво товарів і залежить від її продуктивності в різних галузях! У «Трактаті про податки і збори» Петті пише: «Якщо хтось може видобути. . . і доставити в Лондон одну унцію срібла, за той самий час, за який він здатний виробити один бушель хліба, то перша становитиме природну ціну другого». Якщо ж, на думку Петті, продуктивність праці з видобутку срібла зросте, наприклад, удвічі, то бушель хліба буде прирівнюватися вже до двох унцій срібла. Отже, «природна ціна» у Петті — це, по суті, вартість. Але у Петті немає розуміння вартості як об'єктивної реальності, як внутрішньої властивості товару. Він визначає не вартість товару, а його відносну вартість у грошовому вираженні, не відокремлюючи вартість від ціни, її грошового визначення.

Вартість, на думку Петті, створює не будь-яка праця, а лише та, що витрачається на видобуток золота і срібла, які з самого початку функціонують як мінові вартості. Решта продуктів праці — це споживні вартості, які лише в обміні стають міновими вартостями. У Петті немає чіткого розмежування вартості й споживної вартості. А оскільки у виробництві споживної вартості бере участь не лише праця, а й природа, то Петті поширює її дію на створення вартості. Звідси крилатий вислів Петті «Праця — батько і найбільш активний принцип багатства, земля — його мати». Земля у нього теж стає фактором вартості.

Намагаючись знайти єдиний вимір факторів вартості, або, як він сам пише, «природне відношення рівності між землею і працею», Петті вводить іще одне визначення вартості — вартість, створена землею і працею', або природна ціна

Її Петті визначає як «середній щоденний прожиток дорослої людини». Так, вартість ірландської хати дорівнюватиме кількості щоденних пайків, спожитих будівельниками. Крім «природної ціни», під якою Петті фактично розуміє вартість, він виділяє ще й «політичну», тобто ринкову ціну. Її вели­чина визначається не лише витратами праці, а й іншими факторами, зокрема попитом і пропозицією.

Заробітну плату Петті розуміє як ціну праці. Якщо меркантилісти просто схвалювали закони, що фіксували максимальний рівень заробітної плати, то Петті намагається знайти її об'єктивні фактори, визначити природну ціну праці. Її величину він визначає вартістю засобів існування. Однак цю правильну думку Петті зводить нанівець, коли пише, що рівень заробітної плати має дорівнювати мінімуму засобів існування, тобто забезпечувати лише фізіологічний прожитковий мінімум, щоб примусити робітників працювати. Низька заробітна плата, на його думку, гарантує одержання прибутку капіталістами, здійснення нагромадження, а зрештою — конкурентоспроможність Англії на зовнішніх ринках.

Висновок, що робітник одержує не всю створену ним вартість, а лише мінімум засобів існування, привів Петті до розгляду питання про додатковий продукт, що його власники обертають на свою користь. Основною формою додаткового продукту в Петті є земельна рента.

Рента також є продуктом праці. Її величина — це різниця між вартістю сільськогосподарських продуктів і витратами виробництва, до яких Петті відносить заробітну плату й витрати на насіння. Отже, рента, як визнає Петті, — це результат неоплаченої праці робітника.

Водночас Петті називає «природною та істинною» земельною рентою чистий (натуральний) продукт, створений у господарстві дрібного виробника. Аналізує Петті й суто

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні