Нове в законодавстві про освіту

Фундаментальна проблема правового регулювання освітньої діяльності - відсутність розподілу повноважень щодо правового регулювання між законодавчою та виконавчою владою. Стаття 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України регулюються «засади. . . освіти». Таким чином, Конституція України не виключає, що низка питань регулювання освітньої діяльності, які не є засадними, можуть регулюватися постановами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства освіти і науки України, інших центральних органів виконавчої влади.

Разом з тим системний аналіз Конституції України показує, що поняття засадних норм не може тлумачитися довільно. Так, гарантування прав особи, в т. ч. на освіту, як і обмеження цього права за наявності вагомих підстав, мають регулюватися виключно законами. Законами мають визначатися повноваження органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у сфері освіти.  

Очевидно, слід погодитись із тим, що законами має визначатися система освіти, послідовність здобуття освітніх рівнів, оскільки перелік освітніх галузей (загальна середня, вища, професійно-технічна, дошкільна, позашкільна освіта) визначений Конституцією (ст. 53).  

З тих же міркувань випливає, що Законом мають визначатися засади ліцензування діяльності в галузі освіти, фінансування освітньої діяльності.  

З іншого боку, зрозуміло, що такі питання як зміст освіти, внутрішня структура навчального закладу, управління навчальним закладом тощо, повинні регулюватися на рівні підзаконних нормативно-правових актів або віднесені до компетенції навчального закладу

 

В діючому законодавстві, на жаль, відсутній системний розподіл повноважень між органами влади. Так, законами України нечітко визначені повноваження Кабінету Міністрів України та Міністерства освіти і науки України в управлінні державними навчальними закладами. Це приводить до того, що статути вищих навчальних закладів затверджуються в одних випадках МОНУ, в інших - постановами КМУ.  

Інший приклад. Закон України «Про вищу освіту» доволі детально визначає повноваження навіть (вченої) ради факультету. В той же час Законом не визначено порядок надання навчальному закладу статусу національного, незважаючи на те, що цей статус дає суттєві переваги, в т. ч. визначені цим Законом.  

Низка невирішених питань регуляторного характеру залишаються невирішеними в Законі Україну «Про загальну середню освіту». Так, незважаючи на запровадження Державного стандарту повної загальної середньої освіти та передбачення державної підсумкової атестації як механізму контролю за дотриманням Державного стандарту, Закон не відповідає на питання, як має діяти навчальний заклад та органи управління освітою у разі, коли атестація виявить невиконання вимог Державного стандарту. Ця нечіткість стала причиною усунення з державної підсумкової атестації поняття негативної оцінки та знецінення документа про освіту як такого.  

Тому одним з перших кроків у напрямку гармонізації та кодифікації законодавства про освіту має стати розподіл компетенцій щодо правового регулювання освіти між законодавчою та виконавчою владою і чітке визначення компетенції органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.  

Розподіл має відповідати таким принципам: 

  1. конституційність;
  2. забезпечення гарантій прав людини в галузі освіти; 
  3. забезпечення стабільності системи освіти з наданням можливості органам влади та навчальним закладам удосконалювати зміст освіти відповідно до вимог часу;
  4. чітке розмежування повноважень між органами влади та органами місцевого самоврядування.

На цих засадах пропонується для обговорення такий розподіл повноважень між органами влади.  

Верховна Ради України

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні