Образ Ленського

style="font-size: ...поета Обыкновенный ждал удел.

Прошли бы юношества лета:

В нем пыл души бы охладел.

Во многом он бы изменился,

Расстался б с музами, женился,

В деревне, счастлив и рогат,

Носил бы стеганый халат,

Узнал бы жизнь на самом деле,

Подагру б в сорок лет имел,

Пил, ел, скучал, толстел, хирел.

И, наконец, в своей постеле

Скончался б посреди детей,

Плаксивых баб и лекарей. 

Пушкін не став вводити в оману читача, даючи йому красиву, але хибну надію. Він зняв перший варіант із канонічного тексту, бо так вчинило саме життя. Але, відчуваючи глибоку симпатію до молодого романтика, дещо впізнаючи у ньому самого себе в юності, Пушкін врятував свого героя від такого жахливого для поета кінця. Краще загинути за кохання, за свою мрію, ніж розчаруватися в ньому і вже не жити — існувати, втрачаючи самого себе, відчуваючи, як охолоджується гаряча душа поета.

Тому й символічно, що вбиває Ленського саме Онєгін. Вбиває тому, що не вдалося зупинити відхил від високого призначення спочатку, вивести з вигаданого світу у реальне життя, зробивши, так би мовити, щеплення скептицизму. А може, у долю героїв роману втрутилося саме життя, бо, створюючи шосту главу (епізод дуелі, смерть Ленського), Пушкін знає, як склалося у справжніх, реальних поетів-романтиків: повішено Рилєєва, заслано Кюхельбекера, відряджено на Кавказ у бої новеліста Бестужева-Марлінського... Друзі гинули у жорстокому світі, хтось — а Пушкін знав і таких — відступав, підкорюючись йому.

Поет обрав для свого героя смерть, щоб залишити його героєм. Може, тоді він вже віддчував свій передчасний кінець, останній двобій поета — не камер-юнкера, не наближеного до царського двору, не блюдолиза, а того, хто "восславил свободу"...

Недарма ж Лермонтов порівнює його долю з долею Ленського!

Поети в Росії не змінювали свої погляди, не підкорялися — вони, яскраво спалахнувши, рано йшли з життя, заповідаючи іншим свої високі ідеали.

1 2

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні