Образ Тартюфа

Образ Тартюфа

Тартюф, головна дійова особа комедії, є збиральним чином, що втілює все «Суспільство святих дарів». Про це яскраво свідчать певні деталі: це і маска святості, якою він прикривається, видаючи себе за збіднілого дворянина, і його секретні зв'язки з судом і поліцією, і наявність у нього заступників серед високопоставлених придворних осіб. Тому поява святенника в будинку Оргона не випадково. Як було вже сказане вищим, молода хазяйка Ельміра внесла до сім'ю настрій вільнодумства, несумісний з офіційним благочестям, а сам Оргон пов'язаний з колишнім учасником парламентської Фронди, політичним емігрантом, ворогом короля. Саме такий сім'ї брали під свій контроль агенти «Суспільства».

Ім'я «Тартюф» імовірно походить від старого французького слова «truffer» — «обманювати». Всупереч правилам класичної драматургії він з'являється в п'єсі лише в третьому акті. По-перше два він фігурує як похасценічний персонаж; його немає, але йдеться лише про нього. Мольер пояснює це тим, що раніше він хотів підготувати глядача до вірного сприйняття героя. «Глядач не перебуває в помилці на його рахунок ні хвилини: його розпізнають відразу по тих прикметах, якими я його наділив». Відносно святенника дійсно із самого початку немає жодних сумнівів: перед публікою з'являється ханжа, негідник і закінчений негідник. Його низовинна, відштовхуюча натура вимальовувалася з родинного конфлікту, який відкриває п'єсу

Поява Тартюфа в будинку Оргона порушує в сім'ї гармонію і розбиває її на дві ворогуючі сторони: тих, для кого брехливість і лукавість «праведника» очевидні, і тих, хто щиро вірить в його святість. Не дивлячись на те, що останніх всього двоє, Тартюф не особливо тривожиться із-за неабиякої ворожості домочадців по відношенню до нього. Йому важливий Оргон. Він одурманює його, добившись його уваги, а потім і захоплення показним спектаклем в церкві. Тартюф — тонкий психолог; одного разу заманивши жертву в поставлену для неї пастку, він пускає в хід всі відомі йому прийоми, аби утримувати її в своєрідному гіпнотичному стані. Ці прийоми дозволяють негідникові вправно маніпулювати Оргоном, створюючи для нього видимість вільної волі в ухваленні рішень. Насправді Тартюф лише акуратно підштовхує свого добродійника до таких рішень, які повністю відповідають його, задумів Тартюфа, підступних: відновлює його проти сина Даміса, якого Оргон виганяє з дому і позбавляє спадки; розстроює заручини Маріани і Валера з тим, аби самому одружуватися на ній і оволодіти її приданим; нарешті, граючи на довірливості і страху Оргона, Тартюф отримує дарчу на весь його стан, а також скриньку з важливими політичними паперами. Йому слід віддати належне — він уміє зрозуміти чужу душу, відчуває слабкості тих, кого обманює, і за рахунок цього досягає чималих результатів.

Проте не варто і помилятися на його рахунок. Тартюф може бути майстерним маніпулятором, але свою роль праведника (або навіть, на думку Лабрюйера, роль лицеміра) він грає з рук геть погано. Він здійснює грубі помилки, через які протягає його єство; він втрачає контроль над собою всякий раз, коли йому важко впоратися з тими, що долають його природними схильностями і інстинктами. Він гучно заявляє про цілонічне самокатування і убивання своєї плоті і в той же час не може і навіть не намагається встояти перед спокусою смачно поїсти і м'яко поспати.

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні