Образ маленької людини у літературі 18-19 століть

і міг, що сказати: “Залиште мене, навіщо ви мене кривдите. ” І лише одна “молода людина прониклася до нього жалістю. ” Історія життя Акакия Акакиевіча - це нова смуга в його житті. Сенсом його існування стає турбота про 111. Ця мета перетворює Акакия Акакиевіча. Нова шинель як би символ нового життя. Апогеєм творчості Акакия Акакиевіча є його перший перехід до департаменту в новій шинелі і відвідинах вечірки у столоначальника, Важка робота Акакия Акакиевіча увінчалося успіхом, він хоч чимось довів людям, що у нього є зарозумілість, На цій здавалося б, вершині благополуччя його осягає катастрофа. Двоє грабіжників знімають з нього шинель. Відчай викликає у Акакия Акакиевіча, безсилий протест. Добиваючись прийому у “самого приватного” і в обігу до “значної особи”, Акакий Акакиевіч “раз в житті захотів показати характер” Гоголь бачить неспроможність можливостей свого героя, але він дає йому можливість протистояти. Але він безсилий перед лицем бездушної бюрократичної машини і врешті-решт гине так само непомітно, як і жив. Але Гоголь не закінчує на цьому повість. Він показує нам фінал про мертвий Акакие Акакиевіче, який за життя був покірливим і покірливим, а після смерті він різко стягує мішень не тільки з титулованих радників, але і з надвірних радників.

  Гоголь говорить нам кінцем своєї повісті, що в тому світі, в якому жив Акакий Акакиевіч, герой як людина, як особа, що кидає виклик всьому суспільству, може жил Акакий Акакиевіч, герой як людина, як особа, що кидає виклик всьому суспільству, може жити тільки після смерті. У “Шинелі. ” Повествуєтся про саму рядову і нікчемну людину, про найбуденніші події в його житті

Повість зробила великий вплив на напрямі російської літератури, тема “маленької людини” стала на багато років однієї з найважливіших.

   Ще один твір Гоголя з своєю глибиною розкрив долю “маленької людини” - це “Записки божевільного. ” Тут представлена доля людини, виключно несправедлива, царизм в світі.

  Герой повісті “маленька людина”, чиновник. Він - жертва бюрократичного апарату, що безжально спотворює людей. Багато людей у той час ставали жертвою цього апарату, але все таки доведені до відчаю своїми пихатими спробами знайти своє місце в житті, ні ще могли знайти в собі сили боротися. Попріцин був слабкіший, ніж інші, позначилися роки приниження, і обстановка повного раболіпства перед начальником, все це зломило “маленьку людину. Свідомість своєї повної нікчемності, бідність опустили Попріщина на найнижчий ступінь суспільства, начальство дивиться на нього, як на щось дрібне і непотрібне. Але у Попріщина в душі живе протест, свідомість своєї людської гідності, він гордиться своїм дворянством, давно вже всім і забутим. Поступово це смутної незадоволеності набуває різкіший характер. Попріщин, хоч і смутно, починає розуміти несправедливість існуючих порядків, але він ще не здатний на активний протест. Його протест не має далі за наївне уявлення про те, що він не гірший за камер - юнкера. Що ж з того, що він камер - юнкер. Адже у нього ж ніс не із золота зроблений. У його голові не укладається думка про те що маленький маленький світ, в якому він обертається день за днем, може хоч скільки ні будь змінитися. Від свідомості безвихідності свого положення.