Образ вчителя в українській художній літературі

залишалося до жовтневого перевороту в Петербурзі, до кривавої різанини в Києві у січні 1918 р. Погроми 1905—1907 рр. були першими грізними передвісниками громадянської війни. І письменник чутливо вловив тривожні сигнали майбутнього братовбивчого протистояння. Ніби передбачаючи неминучий розкол українського суспільства, коли брат піде на брата, він пише у своєму оповіданні: «. . . тільки блиснув перший промінь волі й надії на краще життя, той самий народ, во ім'я якого відбувалася та дивна боротьба, відповідає на цей промінь погромами, убиваючи своїх оборонців і прихильників та слухняно йдучи на налигачі за тими, що завсігди водили його в тяжкому ярмі. Віл під'яремний, тепер він виразно показує, що він раб не тільки споконвічний, але й довічний, безнадійний». Причина того, що сталося з учителем Корецьким і його прихильниками, на думку просвітителя Грінченка, одна — це темнота, неосвіченість народу, кількасотлітня звичка «вічно похилених рабів» сліпо підкорятися грубій силі.

Герой оповідання Грінченка, проте, не втрачає оптимізму. Він із надією дивиться в майбутнє, бо переконаний: «ніщо не зможе знищити ту національну й політичну свідомість, яку дали вони вдвох своїм учням».

Привабливий образ народного вчителя змальовує письменник в оповіданні «Украла». Дівчинка Олександра, дочка сільського писаря-п'янички, була спіймана на гарячому; вона вкрала у подруги хліб. Обурені школярі вже готові вчинити свій дитячий самосуд: «її треба прогнати з школи!». І лише педагогічний такт і глибока людяність вчителя допомогли всім знайти вірний вихід із складної ситуації. Олександра призналася у крадіжці і пояснила причину скоєного: «У нас_ у нас. . . нема чого їсти™ Батько нічого. . . не приносять з волості. . . усе пропивають. Ми їмо су.

су. . сухарі вже другий тиждень». А діти, вражені гіркою правдою чужого життя, ясно зрозуміли всю жорстокість свого передчасного присуду: «Учитель глянув на дітей. Хлопці були ні в сих ні в тих, дівчата деякі плакали. Він забрав усе, що діти надавали, і поніс Олександрі». Так школярі отримали дійовий урок людяності і доброти, який запам'ятається їм назавжди.

Ознайомившись із цим оповіданням Грінченка, ще раз переконуєшся, як багато залежить від тих учителів, яких ми зустрічаємо на своєму життєвому шляху. Героїні іншого твору письменника пощастило значно менше, ніж дівчинці Олександрі. Мова йде про оповідання «Дзвоник». Воно є одним із найтрагічніших у ряду його творів про життя дітей. .

 

Семирічна Наталя несподівано потрапляє до сирітського дому. Вона довго не може звикнути до нових умов життя. І найбільших страждань зазнає вона через нерозуміння чужої мови: «…ніяк не могла звикнути до панської мови. Вона її дуже погано розуміла. Дома вона все розуміла, дотепна була розмовляти, знала безліч казок та пісень. Ніхто з її подруг сільських краще від неї не вмів співати, а казки оповідаючи, вона голосом силкувалася вдавати тих звірів чи людей, про яких казала. А тут…. тут вона була нерозумна, бо ніяк не розуміла тих слів, «що в книзі пописано». . . ».

Історія отупіння здібної дівчинки, співчутливо описана Грінченком, яскраво ілюструє істину, давно відкриту вченими. Психологи, педагоги, мовознавці переконані: відречення від рідної мови рано чи пізно викликає інтелектуальне зубожіння нації. У праці «Мова і народність» О. Потебня писав: «…обучая их (учнів — прим, авт. ) новому язьїку, тратим время на то, что бы приготовить из сознаний учеников род палимпсеста (Палімпсест — старовинний рукопис, із якого стерто попередній текст і написано

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні