ОБРАЗИ АНТИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ В СОНЕТАХ М. ЗЕРОВА

вечоріє,

 

Пасатий вітер нам вітрило рве,

 

І чорний корабель спішить – пливе

 

До портових огнів Олександрії [2:60].

 

Пейзажна замальовка репрезентує місце та час дії твору. Епітет "пасатий вітер" доповнює барвистість морської картини. А займенник "нам" наближає реципієнта до основоположної глибини авторської думки. Кожен рядок твору цілеспрямовано проектує процес зростання психологічних переживань, пов'язаних з поверненням до рідних берегів. Метафора "вітрило рве" відтворює не тільки нестримність бажань ліричного героя, а й нетерплячість та хвилювання. Цікавим, на наш погляд, є образ корабля, який завдяки епітету "чорний" та попередньому змісту набуває символічного значення. Адже його можна трактувати як символ далеких морських походів, від яких деревина, що слугувала матеріалом для будівництва корабля, почорніла, а також втому мореплавців. У той же час можемо інтерпретувати цей образ як складову дивовижної пейзажної замальовки, подарованої вечоровою порою. Наступний рядок є логічним завершенням цієї картини, коли берегова лінія вже покрита мороком ночі, а море ще деякий час відсвічуватиме залишками сонячного дня. Цю мить і закарбував у рядках сонета М. Зеров, показавши з однієї сторони "чорний корабель", з іншої – "портові огні Олександрії".

 

Весь мікросвіт, що оточує митця, перебуває в очікуванні дива, яке має з‘явитися за лічені хвилини. І вже наступний катрен ніби вибухає ось тим чарівним, античним дивосвітом:

 

Он в сутіні велике місто мріє,

 

Двигтить і дихає, немов живе [2:60].

 

Саме таким постає місто міфів, легенд, образів-героїв. І не дивно, що, вималювавши його в своїй уяві, поет не в силі стримати захоплюючі вигуки:

 

О серце світу, муз житло нове,

 

Наш Геліконе, наша Пієріє! [2:60]

 

Так, вважає М. Зеров, вітали місто давньогрецькі мореплавці, що після тривалих скитань поверталися додому. Таким перед ними поставав древній маяк на острові Форос та відкривався перед очима Гептастадіємський мол.

 

Проте почуття людини, яка повернулася на рідну землю, не заважають поету бачити реальність, і він, вже вкотре, виступає суворим аналітиком минулої і сучасної йому пори. Неокласик не намагається ідеалізувати античність. Він сприймає та трактує минуле з позицій історичної перспективи культурних та технічних цінностей, часто в світі античності знаходячи витоки сучасних проблемних питань.

 

Зразковим із цієї групи творів є, на наш погляд, сонетоїд "Арістарх", в якому М. Зеров вимальовує реальну картину літературних баталій, прозоро і точно, через античні образи, репрезентуючи реальність свого часу. Так, угодні ідеологічній системі мистецькі пошуки сучасників неокласик трактує як "торжище ідей", а носіїв червоної ідеї, що впроваджували політичні заклики в літературі, зображає як "олександрійських муз нащадків і по-слідків". Використовуючи дієслово "роїлися", М. Зеров кепкує з їхньої гонитви за швидкоплинною літературною модою, відстоюючи деідеологізацію літературного життя з проекцією на справжню, перевірену віками, творчу працю, визначає справжні літературні орієнтири:

 

І був один куток, де їх невтомний галас

 

Безсило замовкав: самотній кабінет,

 

Де мудрий Арістарх, філолог і естет,

 

Для нових поколінь, на глум зухвалій моді,

 

Заглиблювався в текст Гомерових рапсодій [2:82].

 

Неважко відчути симпатії М. Зерова до зваженої та мудрої поведінки Арістарха, який, будучи незрозумілим для сучасників, творив для майбутніх поколінь. Маємо відзначити цілий ряд рис, що є спільними для цих двох митців: а) повага до вивірених часом здобутків літератури; б) відчуття та розуміння справедливості власних поглядів; в) нерозуміння, а то й невизнання суспільством їхнього таланту; г) ігнорування вимог щодо фанфарної творчості тощо.

 

Давньогрецькі мотиви у творчості М. Зерова вказують не тільки на глибину його знань, а

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні