Загальні особливості та провідні напрями філософії ХХ століття

Михайла Ялового (1891—1934), Олеся До­світнього (1891—1934). Євгена Плужника (1898—1936), Миколи Вороного (1871—1940), Михайла Драй-Хмари (1889—1939), Валер'яна Підмогильного (1901—1937), Ми­коли Ку. -чша (1892—19371. Григорія Косинки (1899—1934), Дмитра Фальківського (1898—1934) та багатьох _інших не була опозиційною щодо радянської влади і навіть соціа­лізму (переважна їх більшість була навіть членами КП(б)У). Водночас це була героїчна спроба зберегти (навіть творчо розвинути) українську національну культу­ру з притаманною їй неповторною ментальністю україн­ського народу.

 У кінці 1925 р. з ініціативи М. Хвильового (справжнє прізвище—Фітільов) створюється Вільна академія пролетарської літера­тури (ВАПЛІТЕ), до якої увійшла більша частина «гар-тівців». У ході дискусії 1925—1928 років (крім письмен­ників у ній активну участь брали й філософи, зокрема В. Юринець) лідер ВАПЛІТЕ Хвильовий видає серію пам­флетів: «Камо грядеши» (1925), «Думки проти течії» (1925), «Апологети писаризму» (1926), «Україна чи Мало­росія?» (1926), в яких висуває ідею так званого «азіат­ського ренесансу». Західноєвропейське суспільство, писав Хвильовий, вичерпало свою творчу енергію і йде нині до духовної імпотенції. Отже, потрібний потужний духовний імпульс, джерелом якого має стати нагромаджена за ба­гато століть енергія Сходу, щоби заново «збудувати» Єв­ропу.

 Але як має статися «передача» цього імпульсу до за­хідноєвропейської культури? Його може передати лише культура європейського типу. Російська культура (худож­ня, зокрема) виконати таку функцію принципово нездатна внаслідок свого швидше азіатського, ніж європейського характеру, про що свідчить її «пасивно-страждальний» ідеал; або та риса, яку М. Зеров образно змалював як «млявість» російського «кающегося дворянина»

Тим-то функцію цю може взяти на себе звільнена від колоніаль­ного гніту Російської імперії Україна з її яскраво вира­женим європейським типом культури. Тому необхідно рі­шуче змінити орієнтацію української культури з Росії (така орієнтація в останні століття була зумовлена коло­ніальною залежністю від північного сусіди) на Європу, західний ідеал «громадянської людини» як активно-діяль­ної істоти. Саме в цьому полягає основний сенс ідеї «азі­атського ренесансу», лаконічно сформульованого в енер­гійному гаслі — «Геть від Москви!»

 Саму по собі «теорію» азіатського ренесансу навряд чи можна. назвати теорією всерйоз. Аж занадто вона умогляд­на, аж занадто прозоро проглядається в ній поєднання двох відомих міфологічних конструкцій XX ст. — Шпенгле-рового «присмерку Європи» і Ленінової «теорії всесвітньої революції» («Схід почне, Захід підтримає»). Проте є в ній цілком плідна й здорова основа — програма національно-культурного відродження України, духовного визволення з колоніальних пут, подолання рабської свідомості.

«Від Котляревського, Гулака, Метлинського, через «братчиків» до нашого часу включно, українська інтеліген­ція, за винятком кількох бунтарів,— міркує Хвильовий,— страждала і страждає на культурне позадництво. Без по-сійського диригента наш культурник не мислить себе. Він здібний повторювати тільки зади, мавпувати. Він ніяк не може втямити, що нація тільки тоді зможе культурно ви­явити себе, коли найде їй одній властивий шлях розвит­ку»1. Сказане Хвильовим майже 70 років тому цілком сучасно звучить і в наші дні, коли ми у своїх спробах еко­номічної, політичної та духовної розбудови України пподов-жуємо «хворіти» на «позадництво», раз у раз, просто «за звичкою» продовжуємо оглядатися на «російського дири­гента».

 Наводячи слова В. Бєлінського про те, що йому видає­ться смішним навіть думати, що в поезії малоросіян може щось розвинутися. Хвильовий зауважує: «Цією красномов­ною і пікантною цитатою ми зовсім не думаємо обвинува­чувати Бєлінського в шовінізмі, ми цим хочемо' підкрес­лити, якою ненавистю

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні